Перше, що прийшло мені в голову, пообіцяти собі, що якщо вона піде на одужання я більше ніколи не буду каnризувати

Все життя я намагалася бути сама собі господаркою. Дуже рано пішла від батьків на зйомну квартиру. Працювала багато, все задля того, щоб стати незалежною і вільною від фінансової допомоги, а і заразом порад моїх батьків з застарівшими поглядами на життя.

Потім вийшла заміж, чоловік мій був на 3 роки старший, та якось все було не так. Вічно він мене повчав, розповідав як треба робити, вермішель як варити, курку смажити.

Для мене такої ідеальної і незалежної це було важко прийняти. Я пішла вчитися, грошей на квартиру не вистачало, адже більше можливості так багато працювати в мене не було.

Переїхали до батьків чоловіка. Було вкрай важко. Мене не розуміли, коли я просила тиші, бо мені треба було писати курсову чи робити проект, чи виспатися перед важким і важливим іспитом, моє прохання ігнорували.

Вони люди хороші, та досить таки легковажні. Телевізор до 4 ранку чи гості до ночі в квартирі в 2 кімнати було нормою. Тому я зірвалася, пояснила чоловіку, що хочу, хоча б куди, в кімнату в комуналці, а чи однушку на окраїні, але окремо.

Він сказав, що я вільна, можу збирати свої речі і йти куди хочу. По суті культурно виставив мене посеред ночі. Якийсь час я жила у подруги, а потім познайомилася з хлопцем. До того часу встигла на розлучення подати.

Знову переїзд, декрет, за ним ще один. Багато чого в цьому житті я переосмислила. І тут невтішна звістка – серйозна хвороба свекрухи.

Це було як грім серед ясного неба, нам довелося продати все, техніку, машину, взяти купу кредитів, продати свою однушку, яку до того часу ми встигли виплатити в іпотеку.

Свекруха швидко пішла на поправку. Я раділа. Але була одна річ, про яку я не казала нікому. Я – молилася. Молилася за те, щоб вона одужала, просила в небес здоров’я їй і терпіння нам.

Перше, що прийшло мені в голову, пообіцяти собі, що якщо вона піде на одужання я більше ніколи не буду капризувати.

І коли довелося вибирати між зйомною квартирою і життям в сільському будинку, звісно, я вибрала 2 варіант.

Зараз ми живемо великою сім’єю, і нам добре, потихеньку будуємося, а головне, я навчилася чути і поважати інших. Тепер мені не треба жити окремо, щоб відчувати себе щасливою.

Джерело