Так склалося в моєму житті, що я двічі була заміжньою, така доля, як кажуть в народі. У першому шлюбі у мене з’явилася дочка, але життя з першим чоловіком не склалося зовсім у мене, на жаль, і ми з ним розлучилися.

Свого часу ми з колишнім чоловіком жили постійно на орендованих квартирах, а після розлучення ми з дочкою переїхали вдвох жити в гуртожиток – кімнату мого дідуся, яка давно мені дісталася від нього.

Він зійшовся з однією бабусею та згодом поїхав жити до неї, і ось переписав на мене своє житло. Хоча це була всього невеличка кімнатка, але тепер у мене вже був свій власний дах над головою, і мені не доводилося платити за оренду великі гроші.

Кімната зовсім маленька, кухня та санвузол спільні з моїми сусідами, але це було краще, ніж повертатися з дитиною жити до своєї мами – вона у мене дуже сувора і має важкий характер, а я не люблю жити під постійним контролем і в усьому догоджати комусь. А так, я була сама собі господиня і мені ні під кого не потрібно було підлаштовуватися. Не дивлячись на не дуже добрі умови, я з донькою жила непогано.

Коли доньці виповнилося 5 років, я познайомилася з одним чоловіком на своїй роботі. Ні, Петро не колега, а клієнт: недавно став спадкоємцем квартири та якраз саме в нас оформляв усі необхідні для цього папери.

Я тимчасово працювала діловодом, влаштувалася по знайомству без освіти: розбирати і складати документи, копіювати їх і роздруковувати, робота наче не дуже важка.

Потім я зі своїм начальником посперечалися, я пішла з роботи, але суть ні в цьому: просто особисте життя почала складатися.

Петрові я дуже сподобалася, та й мені він дуже подобався, а потім я теж відчуваю – що стала звикати до нього, ця людина підходить мені, у нас спільні бачення на життя, спільні інтереси. А тут ще перспектива з житлом намалювалася для мене, несподівано, правда, маленька двокімнатна квартира у нього, але все ж!

Петро заміж покликав, та ще й з дитиною, відразу знайшов спільну мову з моєю донькою, хороший варіант наче і життя моє трохи налагоджується. Ми з донькою переїхали до нього, а мою кімнату в гуртожитку стали в оренду здавати.

Розписалися ми з Петром практично відразу після переїзду. Весілля не гуляли, звісно, просто хотіли з друзями в ресторані посидіти, а дитину на няню залишити, але у дочки температура піднялася якраз, тому відзначили вдома вчотирьох зі свідками. А куди всіх запрошувати додому? Квартира невелика у чоловіка, і найголовніше – в ній не було ремонту, соромно когось запрошувати людей в хату ще й на таке свято.

Ось через цей ремонт і почалася вся історія. Я на той час влаштувалася на роботу в супермаркет, чоловік теж працює, плюс ще дохід з гуртожитку отримуємо за оренду і плюс аліменти на дочку перший чоловік також виплачує нам.

На життя цілком вистачає навіть ще й відкласти якусь суму нам виходило також. Чоловік вирішив робити ремонт. Але я йому запропонувала інший варіант: «Давай продамо мій гуртожиток, твою квартиру і візьмемо щось побільше, в новобудові? Або навіть у кредит трикімнатну квартиру?». Але Петро, чомусь, проти, не підтримав зовсім цю ідею.

Його пояснення, в тому, що він не хоче нічого міняти, було просте: «Це нормально, що у кожного є свій куточок і свій дах над головою. Тим більше в наш загальний дохід йде оренда від гуртожитку. Та й квартира від батьків мені дорога як пам’ять. Я не збираюся з тобою розлучатися, але я думаю, поки нам двокімнатна квартира на трьох цілком вистачає. Тому давай будемо робити ремонт!».

Я Петрові відразу сказала: «Роби ремонт, якщо вважаєш за потрібне! Але на мене і на мої фінанси навіть не розраховуй! Це не моє житло, я не знаю, як у нас скластися життя, я вже раз розлучилася, тому не можу бути впевнена в майбутньому, адже житло не наше спільне, а лише твоє, я зараз вкладу усі свої гроші в твою квартиру, а потім ти нас виженеш і ми залишимося ні з чим». Ну хіба не логічно? Хіба я не права?

Мій чоловік дуже образився, промовчав, почав робити ремонт у всій квартирі. Так, на їжу і рахунки за комунальні послуги ми складаємося обоє, але свої гроші, які залишаються у мене, я по трішки відкладаю, а Петро платить за ремонт.

Поруч з нашим супермаркетом є великий будівельний магазин, і він просить іноді купити якісь дрібниці: запчастини до сантехніки, фарбу тощо. Я погоджуюся, але з умовами, що він відразу поверне мені гроші.

Зізнаюся щиро, що іноді мені стає соромно: наприклад, кімнату моєї дочки він робить дуже мило і по-дівочому затишно. Совість підказує мені, що це трохи неправильно, але я стою на своєму, хоча мене навіть моя мати дорікає в тому, що я все залишила на плечі чоловіка – каже, що чоловік хороший, жити будете, а ти так недобре до нього ставишся.

Можливо, дійсно я не права? Просто я вже один раз розлучалася і залишилася ні з чим, тому зараз боюся повторити свою помилку знову. Хіба я маю робити якось інакше?

Фото ілюстративне.

Джерело