– Нашій доньці гроші потрібні, і ти як батько, маєш їх дати! – заявила Григорію колишня дружина, з якою він хоч і був розлучений майже 15 років, але продовжував спілкуватися і підтримувати і її, і їхніх дітей.

– А то нічого, що нашій доньці вже 25 років, і їй самій давно пора на себе заробляти, – буркнув Григорій. – Але що від дітей хотіти, якщо мама показує їм такий приклад? До речі, Тамаро, ти так роботу і не знайшла?

– Теж таке скажеш! – фиркнула Тамара. Хто мене в 50 років на роботу візьме? А все це через тебе, якби ти нас з дітьми не кинув, і не пішов до тієї “святоші”, у нас все було б по-іншому.

Саме на почутті провини, яке нав’язала йому колишня дружина, і трималося їхнє з Григорієм спілкування. З сім’ї він пішов ще 15 років тому, вже й доньки давно виросли, а він і досі допомагає їм фінансово, а якщо точніше, то не допомагає, а утримує.

Його друга дружина Ліда за всі ці роки вже з цим змирилися, бо спочатку чоловік допомагав, начебто, дітям, а оскільки його колишня дружина ніде не працювала, то і їй.

Прожив Григорій з Тамарою майже 10 років, одружилися молодими, любов у них була. Двійко діточок народилося. Донечок своїх Григорій любив, багато працював, аби у них все було.

Але з дружиною не складалося ніяк, надто лінивою була Тамара, не хотіла ні по дому нічого робити, ні на роботу йти, бо вважала, що її чоловік має забезпечувати.

Певний час Григорій ще намагався владнати якось сімейні справи, а потім пішов з сім’ї, до своєї співробітниці Ліди, яку всі вважали сірою мишкою. А Григорій в ній душу розгледів, бо набридло йому в родині бути самотнім.

А Ліда оточила його такою увагою і турботою, що Григорій навіть не уявляв, що таке буває. Вареники він дуже любив, і Ліда щонеділі ліпила їх, аби чоловік був щасливий.

В домі завжди чистота і порядок, до того ж, Ліда на роботу ходила, і сама заробляла навіть дуже непогано, так що на гроші чоловіка вона сильно і не розраховувала.

А гроші свої Григорій мав куди дівати, бо все йшло на першу дружину і дітей. Дочки взяли приклад з матері, і теж не хотіли шукати роботу. А навіщо, якщо тато і так дасть?

Григорій як ішов, то квартиру їм залишив, але сам весь цей час і оплачував її, щоб за борги не забрали. Отак, наче і розлучився, але наче нікуди і не йшов, а як зробити інакше – не знав. Добре, що хоч Ліда у нього розуміюча, мовчала і ніколи його не картала.

Цього разу Тамара просила грошей, бо старша донька машину захотіла, бо всі її подруги вже давно мають власне авто. Вони обидві щиро вважали, що це прямий батьковий обов’язок – купити доньці ще й машину.

У Григорія була відкладена певна сума, але він з дружиною планував купити будинок, бо весь цей час він жив в квартирі Ліди. Сам прийняти таке рішення він не міг, тому звернувся до дружини за порадою, чи не проти вона, якщо він з тих грошей, що на будинок вони збирали, доньці своїй машину купить.

Обіцяв Григорій, що це останній раз, що на цьому його допомога першій дружині і донькам закінчиться, але Ліда уже не вірила його словам. Звідки ж у них гроші візьмуться, якщо вони працювати не навчені і звикли розраховувати лише на батька?

– Роби як знаєш, а з мене досить. Я подаю на розлучення, – спокійним тоном сказала Ліда.

Тоді зрозумів Григорій, якої помилки допустився, бо жити на дві сім’ї – це далеко не найкраща ідея. Він спробував, і не вийшло нічого доброго ні там, ні тут.

А яка ваша думка? Де схибив Григорій? Що він зробив не так?

Джерело