Мій брат на чотири роки молодший за мене. Я жила з вітчимом, і він ставився до мене холодно, змушуючи почуватися зайвою. Моя мама завжди підтримувала чоловіка, навіть коли я мала рацію.

Після народження сина мого вітчима мама зовсім забула про мене, і вся її любов і увага дісталися моєму зведеному братові.

Після закінчення школи я вступила до університету в іншому місті, відчуваючи полегшення, що залишила сім’ю.

Мені доводилося працювати офіціанткою, щоб прогодувати себе, а згодом я стала адміністратором ресторану. Ця робота допомогла мені обійняти керівну посаду після випуску.

Одного разу мій рідний батько повернувся з-за кордону і хотів мені допомогти, хоч мені це було не потрібно.

Тато подарував мені двокімнатну квартиру. Через роки наша компанія вирішила відкрити філію в іншому місті, і мені довелося поїхати у відрядження на рік.

Під час моєї відсутності дзвонила мама і благала дозволити моєму братові та його дружині залишитися у моїй квартирі.

Пошкодувавши її, я погодилася, але, повернувшись, не змогла відчинити двері. Мій брат змінив замки і відмовлявся йти. Я викликала поліцію, і він із його дружиною були змушені піти.

Мати намагалася вмовити мене дозволити йому залишитися, але я стояла твердо на своєму.

— Вибач, мамо, але він порушив нашу угоду.

Я не можу дозволити йому так зі мною поводитися, — сказала я. Батько підтримав мене, а брат із дружиною пішли, кричачи і ображаючи мене на прощання.

КІНЕЦЬ.