— Знаєте, дівчатка, скаржитися на здоров’я або нещасне особисте життя я не буду. Ви добре знаєте, що з цим у мене все в порядку. Я просто не хочу і не буду наро джувати. Чому? Тому що: по-перше, я не відчуваю в собі тієї моральної сили, яку готова застосувати у вирощуванні дітей.

Праця батька, це каторжна робота двадцять чотири години на добу, без вихідних, без свят, без відпусток. Навіть якщо дитина вже доросла, батьки все одно переживають за них. Каторжний труд, який часом не цінується навіть чадом. Я сама мамі стільки проблем доставила,

що не хочу, щоб ті ж самі проблеми моя дитина доставила мені. По-друге, це час і кошти. Те ж саме час і ті ж самі гроші, ми з чоловіком можемо витратити на себе, в своє задоволення. Ми з ним працюємо, піднімаємося службовими сходами, подорожуємо, живемо так, як цього хочемо ми, а не так, як це буде краще для дитини, — сказала Ганна.

— Я вам, дівчатка, давно говорила, що не хотіла народжувати дитину, — підхопила слово Клавдія, — батьки наполягли і вмовили. А тепер я сумніваюся, що правильно зробила, піддавшись на їх вмовляння.

Просування по кар’єрних сходах у мене дуже сповільнилося. Більшість проектів довелося відкласти. Я обожнюю свою дочку, але материнство, це важка праця і величезна відповідальність. Народжувати необхідно тільки тоді, коли повністю оцінені всі плюси і мінуси… Ой дівчатка все, я побігла. Мені треба дочку з музичної школи забирати…

Ось такі у мене близькі і улюблені подруги. А у мене троє дітей. І я вважаю, що бути матір’ю — це найкраще, що могло зі мною статися. Ми три подруги, кожна зі своїм світоглядом. І це просто здорово, що кожен має право сам вибрати свій шлях у житті.

Джерело