Після народження дuтuнu я сподівалась, що наші з чоловіком батьки підтримають нас. Та в день виписки вони просто вiдмoвилиcь від нас

 

Ми з моїм чоловіком були дуже щасливі разом. Познайомились ще в інституті і вже через пів року вирішили, що одружимось? і в нас буде велика щаслива родина. Хоч в нього була нeвeликa заробітня плата, та нам повністю вистачало. Нас влаштовувало наше сімейне життя, тому що ми щиро кохали і завжди підтримували один одного. Наші батьки теж були в хороших стосунках. Тому на свята ми завжди збирались великою родиною.

Все було добре поки ми не дізнались, що я вагітна. Нашому щастю не було меж. Рідні теж дуже зраділи цій новині. Наші батьки вже готувались до ролей дідусів та бабусь. Моя вагітність проходила добре, мене нічого не турбувало. Я спокійно допрацювала до декрету. Після цього ми з Дімою почали готуватись до появи нашого малюка: купували необхідний одяг, іграшки та меблі в дитячу кімнату.

День пологів був для нас найхвилюючим в житті. Мене поклали в лікарню завчасно, щоб все пройшло добре. Пологи теж пройшли без ускладнень. Коли ми побачили наше немовля, ні я, ні Діма не могли втримати сліз. Яким же хвилюючим був момент, коли я вперше покормила груддю.

Та потім нашого малюка забрала. Ми думали, що так і має бути. Але почали непокоїтись коли його не приносили тривалий час. Після чого до палати зайшли лікар та медсестра. Їхні вирази обличчя змусили нас турбуватись. Ми не очікували того, що нам потім повідомили.

Я не могла витримати тиші, тому перша запитала, що з нашим сином. Лікар довго підбирала слова, а потім сказала нам все як є. Вона повідомила, що в нашого сина синдром Дауна. Почувши це, Діма ледь тримався на ногах. Я теж не могла повірити в сказане. Адже вагітність проходила добре і аналізи здавалось що були в нормі.

Я не могла стримати сліз. Та ще гірше стало, коли лікар та медсестра радили нам написати відмову від дитини. Нас це дуже обурило. Адже ми не могли зрозуміти як взагалі можна відмовитись від власної дитини, яку ми вже дуже сильно любимо.

Коли наступного дня до мене прийшов Діма, то розповів мені про його зустріч з головним лікарем. Він розповів йому про цю хворобу і можливі наслідки. Він не наполягав як інші, а просто порадив все зважити і прийняти вірне для нас рішення. Та ми з Дімою вже давно вирішили, що наш син поїде додому з нами.

Оскільки малюк був особливим, нас тримали в лікарні ще кілька днів, щоб поспостерігати за ним. В цей час до моєї палати поклали жінку, яка народила вже третю дитину. І так склалось, що ця дитина, як і мій малюк, народилась з синдромом Дауна. Як тільки їй про це повідомили, вона зразу ж написала відмову від дитини, не роздумуючи.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩