У мене є старша сестра. Наші батьки виконують будь-які її забаганки. Комусь це може видатись дивним, адже зазвичай менша дитина стає улюбленцем сім’ї, але це не наш випадок. Можливо ставлення було б справедливішим, як би Олена не вимагала бажаного істериками та капризами. Аби донька зайвий раз не обурювалась, їй купують все, що забажає. А коли доходить справа до мене, то лише розводять руками, що грошей не лишилось.

Поки я був самотнім, то сприймав це, як норму. Розумів, що коли кажуть, що немає грошей, треба ставитись до цього з розумінням. Але мою сестру брак фінансів ніколи не зупиняв. Коли вона вже щось замислить, то буде діставати батьків, аж доки ті не поступляться. Не раз мама бідкалась, що доведеться залазити в борги. Я шкодував її та казав, що мені нічого не потрібно.

Але я погляну на ситуацію у нашій сім’ї під іншим кутом, коли в мене з’явилась дівчина. Ми покохали одне одного і ще на першій зустрічі я розумів, що хочу провести з цією людиною решту життя. Наші стосунки тривали понад рік, коли я запропонував Юлі вийти за мене заміж. Вона з радістю погодилась. тільки от моїх батьків ця новина не дуже потішила. Вони розводили руками й казали, що грошей на моє весілля не мають, бо зовсім недавно придбали Олені новий автомобіль.

Це була її чергова примха. До того ж впевнений, що це було зроблено спеціально. Незадовго до покупки машини, я зізнався сестрі, що планую одружитись. От вона й зіграла на випередження. Стала вимагати в батьків авто, доки вони ще не витратили грошей на мене. Мені неймовірно образливо, що й тут батьки не змогли відмовити, адже в Олени вже є одна машина.

Коли ми обговорювали це з моєю нареченою, вона розповіла, що у її сім’ї схожа ситуація. В неї є молодша сестра, якій батьки постійно годять, нехтуючи потребами старшої доньки. Тому Юля мене прекрасно розуміла. Нам нічого не лишалось, як просто розписатись у РАЦСі не влаштовуючи бенкету. Замість весілля ми пішли у кафе.

Після одруження я сказав мамі, що хочу жити в них. У трикімнатній квартирі нам не буде тісно. Олена все одно мешкає зі своїм чоловіком окремо. Але мама почала мене відмовляти. Пояснювала, що Олена буде проти, й стане вимагати свою частку за квартиру, тож спокою нам не буде. Так мої батьки буквально відреклись від мене.

Я відчув, що це вже занадто. Став збирати речі та на прощання додав, що я їм більше не син. Хай взагалі забудуть про моє існування, раз їм до мене настільки байдуже. Але чомусь впевнений, що на старості років Олена не стане їх доглядати й тоді вони згадають, що в них є ще одна дитина. Але буде пізно.

КІНЕЦЬ.