Хочу поділитися своєю історією, адже в розпачі і не знаю як правильно вчинити. Моя донька Софія завжди була дуже старанною ученицею. Вона приносила додому похвальні листи, її зошити були охайно заповнені, а очі блищали від бажання дізнатися більше.

Але все змінилося після того, як я розлучилася з її батьком.

Життя з моїм чоловіком Андрієм стало нестерпним. Постійні “бурі”, відсутність порозуміння – це все сильно впливало на мене і на Софійку. Андрій давно до мене охолов, тож майже кожна розмова закінчувалася “бурею”. Я розуміла, що якщо продовжу жити в такому середовищі, то це до добра не призведе.

Тому, важко зітхнувши, я вирішила подати на розлучення. Андрій навіть не намагався запобігти цьому. Чоловік легко на це погодився, поділ майна пройшов легко.

Андрій отримав автівку і маленьку хатинку в селі, а я отримала двокімнатну квартиру в місті. З одного боку було добре, що розлучення минуло так легко, але з іншого боку мені було сумно, що Андрій без жодної боротьби мене відпустив.

Після розлучення життя почало налагоджуватися, але я помітила, що Софійка потроху почала гірше вчитися. Спочатку я могла її контролювати, бо робота дозволяла бути вдома вчасно.

Але згодом мені запропонували іншу роботу з кращою зарплатою, хоч і з нічними змінами.

Я довірилася Софійці, бо вона завжди запевняла мене, що все в порядку. Вона розповідала, які оцінки отримує, що було на уроках, як готується до НМТ, адже вже одинадцятий клас.

Підстав не вірити доньці не було, я ж намагалася із нею вибудувати довірливі стосунки. Та й до того Софія так впевнено і правдоподібно говорила про те, що було в школі, що я навіть подумати не могла, що щось не так.

І все було добре, можливо я б так і до кінця навчального року вірила доньці, якщо б не день вишиванки. Я була після нічної зміни і дуже втомилася. Софійка лагідно сказала: “Мамо, не переживай, відпочинь собі. Ми все проведемо самі. А про батьківські збори я тобі пізніше розкажу”.

Мені було приємно, що доця так піклується про мене. Але щось всередині мене підказувало, що я мушу бути на цьому святі. Та й після того, як я побачила що Софія про мене піклується я просто не могла пропустити цю подію. Тож незважаючи на втому, я вирішила піти.

Трохи проспавши, я запізнилася на свято. Поки зібралася, поки дісталася до школи то свято було в самому розпалі. Виступ доньки я не застала, але подумала, що, можливо, вона виступала до мого приходу.

Після свята Софійку я теж не побачила. Можливо, вона вийшла іншим виходом, думала я. І ось я пішла на батьківські збори, зовсім не очікуючи, що почую там.

Виявилося, що Софійка майже не ходить на навчання. Вона з’являється в школі лише зрідка і без належної підготовки. Учителька Ольга Петрівна сказала, що якщо так триватиме далі, то доньку можуть залишити на ще один рік у школі.

Ці слова стали для мене справжнім подивом. Я навіть не знала, як реагувати. Там же я і дізналася від інших матерів, що донька гуляє в якійсь компанії, на гроші, що я їй даю на обіди.

Я сиділа на зборах і не могла повірити, що це про мою Софійку. Як це могло статися? Я довірилася їй, і вона мене обманула? Тепер я в ступорі, як повернути доньку до навчання і не зіпсувати із нею стосунки? Що мені варто зробити?

Джерело