Коли ми з Валентиною тільки побралися, спочатку основним годувальником сім’ї був я. Валя працювала на швейній фабриці, але її робота була пов’язана із приватними замовленнями. Якщо замовлень не було, вона сиділа вдома. Так було досить часто. Але навіть якщо робота і була, то вона була не надто прибутковою. Я заробляв добре, ми нічого не потребували.

Жити на широку ногу не могли собі дозволити, але й копійки не рахували. Багато колег моєї дружини їздили закордон на заробітки, там непогано заробляли. Валя вирішила, що також поїде. Я був проти, не хотів так далеко відпускати дружину. Але Валя жінка з вдачею, вона мене не послухала.

На момент її від’їзду доньці було шістнадцять років. Гроші Валентина заробляла дуже пристойні. У шафі у доньки з’явилися дорогі вбрання. Вона намагалася якнайчастіше приїжджати. Коли приїжджала, вони із донькою багато гуляли, їздили на море. Так минуло п’ять років, я вмовляв дружину повернутися, адже дуже нудьгував. Вона постійно знаходила виправдання, щоби не повертатися.

Мені здається, що вона просто звикла жити закордоном. Вона сплатила за навчання доньки, а потім і придбала для неї трикімнатну квартиру в центрі. Так минуло десять років. За цей час я зрозумів, що у нас з дружиною немає нічого спільного, ми віддалилися від один одного.

Нещодавно я зустрів гарну жінку. Я зрозумів, що саме таку людину хочу бачити поруч. Думаю, подати на розлучення, але дочка стверджує, що я не маю права так вчинити стосовно Валентини.