Коли я завагітніла, незабаром виявилося, що ми з чоловіком чекаємо двійню. Ми спочатку трохи розгубилася, але потім до цієї думки звикли, зраділи, що відразу два сини у нас буде. Стали готуватися до появи малюків: купували одяг на двох, подвійне ліжко.

Бабусі і дідусі одноголосно пропонували свою підтримку, адже доглядати за двома немовлятами важко. Пологи у мене почалися рівно в строк. Чоловік мене відвіз до лікарні, а сам поїхав додому, щоб приготувати все до мого приїзду. Пологи були важкими,

але я впоралася сама, тільки прямо після народження дітей втратила свідомість. Коли прокинулася, акушерка повідомила мені дуже сумну звістку: — Люба, один з дітей не вижив. Ми з чоловіком важко перенесли втрату, це залишило слід в наших душах назавжди.

Але життя триває, заради нашого Юрочки ми взяли себе в руки. Через два роки у нас так само з’явилася красуня дочка. Жили ми як всі, виростили дітей, забезпечили їм освіту. І син, і дочка вже дорослі, самі свої сім‘ї побудували вже. Нещодавно до мене в двері постукали. На порозі стояла незнайома старенька.

Вона сказала, що є акушеркою, яка приймала мої перші пологи. Я насилу, але все-таки впізнала її. Жінка впала на коліна і стала просити у мене пробачення. Вона розповіла, що наш другий син вижив. Вони в ті роки з головлікарем займалися продажем дітей забезпеченим людям.

Совість їй не дає спокою. Було видно, що жінка дійсно шкодує. Нашого сина вони віддали парі закордоном. Зараз ми з чоловіком намагаємося знайти нашого сина, щоб дізнатися, як склалося його життя

Джерело