Пара їхала на весілля до подруги. Дорогою почалася хуртовина. Складно було щось побачити. Кирило зупинив машину.

-Там Во гонь! Бачиш? – заверещала Катя. То був маленький будиночок. Пара поїхала на світло. Виходячи з машини, вони пішли вздовж огорожі, тримаючись за руки. Кирило постукав у двері.

-Хто?

-Ми загубились. – прокричав Кирило. Двері відчинив маленький старий.

-Нам би хуртовину перечекати. – додав Кирило.

-Заходьте. У будинку була велика стара піч, довгий стіл, два стільці та залізне ліжко. Більше у будиночку нічого не було.

-У селі хтось ще живе? – поцікавився Катя.

-Друзі мої вже nомерли, а молодих тут немає.

-А До міста далеко? – спитав Кирило.

-Вам Треба повернутися назад. Із села дороги до міста немає. Вони випили чай із залізних кухлів і лягли спати. Кирило вже майже заснув, Катя почала будити його: – Кирило, тут хтось є. У хаті було темно. Кирило нічого не бачив.

– Спи. Це кішка. Пара прокинулася рано-вранці. Двері трохи рипнули, увійшов дід із дровами. За сніданком Кирило запитав у старого, чи є в нього кішка.

-Ні, Кішки в мене немає. Скрип? Дружина nомерла, як два роки минуло. З того дня іноді приходить до мене. Катя з Кирилом подивилися один на одного, не розуміючи того, що відбувається. Як снідали пішли розчищати машину від снігу.

А потім старий вказав їм дорогу: -Їдьте дорогою, потім проїдьте через ліс. Перед поворотом побачите вказівник. НЕ пропустіть. Повертатиметеся, хліба та цукру привезіть мені.

Якщо не заїдете, не переживайте, я не ображусь. Будиночок уже був позаду.

-Ех. З того часу, як бабуся nомерла, вона мені навіть не снилася. – сказала Катя. Пройшло весілля, вони вже їхали назад. Взяли, як і обіцяли хліб та цукор, щоб завести старому. Довго шукали вони село старого, але так і не знайшли.

-Нам, мабуть, все це наснилося. – сказала дівчина.

-Може. Хоча, як нам з тобою міг наснитися однаковий сон? Старий живий.

– Думаю, старому та його дружині не потрібні свідки. Ось вони й сховалися від нас.

КІНЕЦЬ.