Поkuнyв нас з сином без кoпійкu в кишені, я була змушена їхати на заробітки, а зараз ще я повинна “ввійти в його положення і пригостити гостя”.  Яка наглість! Він же навіть палець об палець не вдарив, коли синові потрібна була підтримка і допомога

 

Якби ви знали, як я мріяла повернутись додому на рідну землю. Коли після роботи в Італії втома валила з ніг, коли часом набридало догоджати італійській пані, я  згадувала свого сина, заради якого я тут. Майже 20 років випали з мого життя через ті заробітки…

Мене звати Леся.Мені 57 років. Майже 20 років я працювала в Італії. Я була змушена поїхати. З чоловіком розлучилась. Син закінчував 10-й клас.

Потрібно було думати про майбутню освіту, про вступ до університету. Я хотіла дати своїй єдиній дитині гідну освіту, а для цього потрібно заробляти в рази більше, ніж я заробляла, живучи вдома. Тому мій Богдан залишився жити з моїми батьками у нашій трьохкімнатній квартирі. А я поїхала заробляти гроші на краще майбутнє своєму сину.

Раз на 2 роки я їздила додому, відправляла посилки та гроші. Мій Богдан добре закінчив школу, вступив до столичного ВУЗу.  Викладачі університету прогнозували Богдану успішну кар’єру в сфері юриспруденції. Після закінчення університету потрібно було знайти роботу. Престижна робота теж на початку коштує грошей, знову потрібна була моя фінансова підтримка.

Життя в Києві дороге. Спочатку я оплачувала сину орендовану квартиру. Для сина і його дівчини Каті.  Через рік я сказала, що мені набридло платити за чуже житло, тому довірила синові знайти квартиру, щоб купити її в кредит. Краще я буду платити гроші, та знатиму за що. А там і син стане заробляти більше, і кредит виплатимо швидше.

Богдан знайшов гарну квартиру в новобудові, справа стояла тільки за ремонтом. Батьки Каті сказали, що допоможуть, тільки якщо їхня дочка буде жити з моїм Богданом в офіційному шлюбі, а не просто у цивільному.

Богдан і Катя розписались. Ми зробили сучасний ремонт, і нарешті виплатили кредит. Зараз ми очікуємо на поповнення в нашій родині.

Я вже думала, що нарешті можна відпочити, і зітхнути з полегшенням. Скільки років я відкладала свої забаганки, своє життя “на потім”… Я думала, що нарешті зможу побути щасливою забезпеченою жінкою та безтурбоною бабусею, яка гуляє в парку з  дитячим  візочком.

Розрахувавшись з боргами, я вирішила ще рік попрацювати, щоб повернутися додому хоч з якимись грошима. Ось настав той довгоочікуваний момент, коли я переступила поріг своєї квартири.  Перші три місяці я вирішила відпочити та насолодитися спілкуванням з рідними та онуком.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩