Коли ми повернулися з відпочинку, то побачили, що в нашій квартирі живуть чужі люди. Я була збентежена. А я кожен раз кажу чоловікові, щоб ключі залишив у сусідки, а не у свекрухи. Але він іноді такий упертий. Каже мені: -Ні, краще за маму ніхто не придивиться за нашими квітами.

А я прямо відчувала, що вона щось таке влаштує. Здала нашу квартиру та взяла квартплату на три місяці вперед. Ми цих людей виселити не могли. Коли я загрожувала поліцією, вони кажуть: -Але ж ми не знали, що ця квартира тій жінці не належить.

Якщо ви хочете, щоб ми поїхали, гроші поверніть. Інакше ми самі до поліції звернемося, на цю аферистку скаргу напишемо! Чоловік не хотів, щоб у матері виникли проблеми. -Рита не кип’ятись, давай знімемо житло, переселимо туди квартирантів. Все буде нормально. -Ромо, ти у своєму розумі?

А гроші ти звідки візьмеш? -Кредuт… -Ну ти, звичайно, розумник! Ні! Ми так витрачатися не будемо, поїдемо до твоєї дорогоцінної матусі жити. Олена Василівна була зовсім не рада нашому приїзду.

Вона мене ненавидить. Вона почала кричати і виганяти нас. -Але ви самі винні, навіщо було нашу квартиру чіпати? -Це ти винна! Через тебе син мені грошей не дає! -Якщо ви не пустите, ми звернемося до поліції. Олена Василівна була змушена змиритись. Тільки наше співжиття вона недовго терпіла.

У мене свій порядок дня, я рано встаю, роблю зарядку і досить пізно лягаю спати. Харчуюся багато і дрібно. Я так сильно діяла їй на нерви, що вона погодилася повернути гроші, аби ми поїхали.

Джерело