Мати та її дочка сиділи поряд із провідницею автобуса. Мама слухала класичну музику у навушниках, встановлених на максимальну гучність.

П’ятирічна дочка крутила головою на всі боки. Провідниця спитала. — Куди ви їдете? Дівчинка відповіла: — Шукати тата… — Шукати? Давно загубився? Дівчинка махнула рукою: – Давно.

— Ти не мала батька? – Мала. Але він загубився. Мама стверджує, що він пішов до іншої тітки. Щоправда, мамо? Дівчинка кинула на матір цікавий погляд.

Мати посміхнулася дочці. Жінка поглинена музикою і не чує, що обговорюють її дочка та провідниця.

Вона лише кивнула дочці. Раптом дівчинка обійняла матір і поцілувала щоку. – Чим мама займається? — Вона працює у дуже серйозній сфері. — Що це таке?

— Найкраща робота у світі? Моя мама грає на піаніно. Скоро вона гратиме, сидячи в ямі. — Яка яма? Глибока? — Дуже глибока. Коли я визираю з ложі, я її там майже не бачу. Це яма під сценою театру.

Там є місце для оркестру. Я спостерігатиму за входом, сидячи в ложі. — Але чому тобі треба слідкувати за входом? — Припустимо, тато зрештою згадає про маминий концерт і приїде.

Я побачу його зверху, після чого помчуся назустріч. Він буде у нестямі від радості.

— Це твоя мати придумала тобі таке завдання? — Мама не знає про мої плани щодо пошуку батька. — Як давно зник твій батько? — Один рік. — Чи чекає на нього твоя мама? – Ні. Але я все ще чекаю.

— Так, я вважаю, ситуація вирішиться. — Все не так просто, — зітхнула дівчинка. — Ти така доросла. — Я все ще дитина. Але я теж стану піаністкою.

Як тільки водій сказав: «Театр опери та балету», дочка схопила маму за руку, і вони зникли у відчинених дверях. «Вона зріла для свого віку», — подумала провідниця.