Прості люди мало кажуть. Не мають красномовства. У цій давній історії зі старих часів слів взагалі не було сказано. Ні одного слова.

Слюсар прийшов міняти труби. По всьому старому будинку міняли. Хоча краще знесли б будинок; він зовсім був гнилим.

Роботи багато! Квартира комунальна, жили бідні люди. Слюсар довго працював, втомився, зголоднів. Вийшов на кухню, поставив чайник. Свою залізну чашку дістав для окропу і бутерброд із ковбасою. Дві товсті скибки білого хліба, між ними – товсті кухлі ковбаси. Перекусити треба. Нема коли на перерву йти.

Тільки хотів відкусити, дивиться, біля дверей хлопчик стоїть. Маленький ще, років чотирьох. У майці та в колготках. Колготки рвані. І худий хлопчик дивиться на бутерброд, не просить. Просто дивиться, не може відвести очі.

Слюсар усміхнувся залізними зубами, як умів. А вмів погано. І невідкушений бутерброд хлопчику простяг. І головою кивав: мовляв, бери, їж!

Хлопчик несміливо взяв бутерброд.

Вийшла бліда жінка в ситцевому халаті. Видно, що хвора. Хлопчик притулився до неї, бутерброд з ковбасою простяг мамі… Жінка заплакала тихо…

А слюсар пішов труби доробляти. Стукати і дзижчати.

Все зробив. Потім ця жінка в коридорі йому двері відчинила. А слюсар зітхнув і засунув жінці в кишеню халата купʼюру великого номіналі. Це в іншій заможній квартирі дали. Хотів її потратити на могорич, але ось віддав. І пішов, гримаючи своїми залізками, вниз сходами…

Слова – гарна річ. І красномовство – річ корисна. Освіта та манери теж знадобляться у житті.

Але із простими людьми іноді нічого цього не треба. Вони серцем усе розуміють. І віддають свій шматок без зайвих слів.

КІНЕЦЬ.