– Тепер я нарешті зрозуміла, що Ви за людина. Навіщо ж було такою доброю прикидатися? – зателефонувала мені з самого ранку рідна сестра моєї свахи. Любу я знаю, бо відколи не стало мами моєї невістки, саме вона взяла на себе обов’язок піклуватися про свою племінницю.

Мій єдиний син одружився ще 8 років тому, взяв собі за дружину дуже хорошу дівчину Лілю. Я їх відразу до себе в будинок покликала, а сама вирішила, що поїду тим часом за кордон на заробітки. В хаті є вже господарі, тож залишати її не страшно.

В Іспанії вже була моя найкраща подруга, і я поїхала до неї. Висилала все дітям, ми вирішили розбудувати наш будинок, щоб коли підуть внуки, усім місця вистачило.

Додому я приїжджала лише раз на рік у відпустку, і була максимум місяць. За цей час я зустрічалася з родичами невістки. У Лілі є лише батько, мами її не стало коли вона ще в школу ходила. Але добре що Люба стала для неї матір’ю. Сама вона ніколи заміжньою не була, сім’ї не мала, своїх дітей теж, тому всю свою любов віддавала племінниці.

Сват у мене дуже хороший чоловік, але він постійно зайнятий, весь час на роботі. А Люба поряд з ними жила, недалеко, по сусідству, тому вона в свата в хаті і варила, і прибирала, і за дитиною дивилася.

Коли я з Любою познайомилася, то вона мені дуже сподобалася, я навіть подумала, що ми можемо стати подругами. З Іспанії я привозила гостинці не лише свату, але і Любі, бо вважала, що вона заслужила. Я взагалі захоплювалася нею, бо розумію, що далеко не кожна жінка змогла б зробити так, як вона. Така безкорисливість рідко коли зустрічається.

Щоразу я привозила Любі не лише іспанські смаколики, але часом і щось з одягу чи взуття. Ми з нею гарно собі заприятелювали. Вона і до молодят наших стала заходити, і їм у всьому допомагати – утворилася така собі родинна ідилія.

А рік тому між нами з сватом спалахнули почуття. Він довго придивлявся до мене, а я до нього, бо симпатія між нами виникла з самого початку, а в минулому році він зробив перший крок, ми поговорили, коли я була вдома у відпустці, і вирішили, що хочемо бути разом.

Про своє рішення ми не сказали нікому, навіть дітям. Ми собі весь рік спілкувалися по телефону. А в цьому році на Великдень я приїхала додому, і ми вирішили спільний будинок будувати. Якісь гроші у Ярослава були, та й я щось відклала, тому ми вирішили починати будівництво вже в цьому році.

Ми придбали земельну ділянку, на якій плануємо будуватися, і про це випадково дізналася Люба. Вона прийшла прибирати до Ярослава, і побачила документи. А коли прямо його спитала, він чесно їй все розповів.

Тоді Люба влаштувала Ярославу сцену, що так не робиться, адже саме вона гідна стати його дружиною, а він вибрав мене.

– Я стільки років служила тобі вірою і правдою, а ти так зі мною повівся! – стала його картати заплакана Люба.

Виявилося, що допомагала Ярославу Люба не просто так, вона була закохана в нього з самого початку. Але він вибрав її сестру, а Любі нічого не залишалося, як просто бути поруч, в надії, що він колись таки зверне на неї увагу. Тепер, коли вона зрозуміла, що втрачає його, Люба вирішила зізнатися.

Ярослав весь цей час навіть ні про що і не здогадувався, тому спочатку навіть не зрозумів, про що говорить Люба, а коли до нього дійшло, він схопився за голову, бо навіть не думав, що вона поруч з ним проживає таку бурю емоцій.

Зателефонувала Люба і мені, бо вважає мене зрадницею. Але в чому я винна? Я теж ні про що не здогадувалася. Та й зрештою, якщо Ярослав за стільки років не помітив її, то я тут ні до чого.

Люба перестала з нами спілкуватися, діти не розуміють, чим так сильно ми образили тітку. А тут і пояснити щось важко. Адже вона все сама собі надумала, жила в своїх ілюзіях і марній надії.

Мені її шкода, але чим я зараз можу їй зарадити?

Джерело