Був гарний весняний ранок, але на душі у Андрія було дуже тривожно. Андрій вийшов з машини і підійшов до багажника. Витягнув звідти пакет з фруктами, ноги були ватяними. Від хвилювання його трясло, до матері він не приїжджав два місяці.

Андрій зайшов в хол до будинку престарілих, а в голові підбирав слова, якими міг виправдати свою таку тривалу відсутність. Це був доволі дорогий заклад, куди він нещодавно відправив свою маму.

***

– Ганно Михайлівно, ну навіщо вам цей старий, немодний светр? – фиркала молода дружина Андрія Віка. – Ви ж його у Києві жодного разу і не одягнете.

Літня жінка стиснула губи:

– Гарний светр, я його давно ношу і дуже люблю.

Друга дружина сина їй дуже не подобалася, але вона з усіх сил намагалася не ображатися на її постійні грубі вислови.

– Викиньте це лахміття, – не вгамовувалася невістка. – Андрій вам нове купить.

В цей момент до хати зайшов і сам Андрій і повідомив, що Зіроньку він відвів до сусідки. Літня жінка почала плакати, невістка різко зупинила її:

– Скільки вже можна побиватися за тою нещасною козою? – і осудливо глянула на чоловіка.

– Ти міська, і тому нічого не розумієш, – спокійно сказала Анна Михайлівна. Жінка ще хотіла перед від’їздом попрощатися з чоловіком, який назавжди тут залишиться у місці вічного спочинку, та невістка і тут строго відрізала:

– Та вже нема часу туди іти. До літака залишилося лише чотири години.

– Невже ти думаєш, що я поїду звідси, не попрощавшись з своїм чоловіком? – тепер уже рішуче запитала старенька?

За годину вони вже мчали в автомобілі в нове життя. Ганна Михайлівна із сумом сказала: – Як я буду жити без рідної домівки? Я ж все життя тут провела. І Василька тут свого залишила…

– Ой, мамо. Не переживай ти так, тобі у нас добре буде, а сюди ми будемо повертатися, – намагався заспокоїти жінку син.

Але серце старенької підказувало їй, що з цією жінкою під одним дахом їй буде не просто вжитися…

***

Київська квартира Андрія була просторою і світлою. Матері син відразу ж виділив окрему кімнату.

Якось невістка почала розмову, не дуже зрозумілу для Ганни:

– Ганно Михайлівно, не знаю, чи вам Андрій казав, що ця квартира – не наша. Ми її винаймаємо, і заплатили за три місяці вперед пристойну суму.

– Багато заплатили? – перепитала Ганна, не розуміючи, до чого хилить невістка.

– Ви б, може, ділянку свою з напіврозваленою хатою в селі продали і таким чином внесли свій вклад.

Ганна Михайлівна аж присіла від несподіванки. Вона розуміла, що допомогти синові треба, але щоб продати будинок, в якому вона провела більшу частину свого життя… Жінка запитально глянула на сина:

– Мамо, вирішуй сама, – сказав Андрій після незручної паузи. – Якщо не можеш, ми дамо раду і без цих грошей.

Після багатьох безсонних ночей і виплаканих сліз, Ганна підійшла до сина і попросила допомогти з оформленням продажу земельної ділянки разом з будинком.

***

– Ганно Михайлівно, до нас з Андрієм ввечері прийдуть гості, – якось здалеку зранку повідомила Вікторія.

– Вам щось допомогти? – запитала Ганна.

Вікторія почала відмахуватися руками, мовляв нічого не треба, їжу вона вже в ресторані замовила. – Ви розумієте, до нас прийдуть дуже серйозні люди. Від того, чи їм сподобається наш прийом, залежить кар’єра Андрія. Ви б не могли не виходити зі своєї кімнати, поки вони будуть у нас?

Від такого прохання у Ганни перехопило подих. Вона тільки спитала: – А що Андрій думає з цього приводу?

– Ну ви ж розумієте, що сам він цього вам прямо не скаже. Але ж ви бажаєте добра синові?

Ганні Михайлівні було дуже прикро. В той вечір вона просиділа у себе в кімнаті, поки гості не пішли.

Зранку, щоб все забути, Ганна встала і вирішила приготувати дітям чогось смачненького. Та, замість того, щоб подякувати, Вікторія, зморщивши ніс, спитала, що це за дивний запах і попросила свекруху більше такого не робити, бо їсти це вони не будуть, адже дотримуються здорового харчування.

Стосунки Ганни з невісткою не склалися. Та й жити у міській квартирі старенька більше не могла. Не вийшло з неї міської пенсіонерки. У неї в селі день був розписаний на хвилини, а тут вона не мала чим зайнятися: не мала права нічого зробити, що би їй хотілося, та й поговорити не було з ким. Невістка давно вказала, де її місце…

***

Якось жінка прокинулася і не зрозуміла, де вона. Син пояснив, що вона в лікарні. Ганна практично не могла рухатися. Тепер їй була потрібна довга реабілітація і тривалий догляд.

– Андрію, ми не можемо постійно сидіти з нею, – почула якось Ганна голос невістки з сусідньої кімнати. – Ти маєш наважитися! Поговори з матір’ю, поясни, що в спеціалізованому закладі їй буде краще.

Андрій не наважувався… Ганна вирішила звільнити сина від необхідності говорити їй таке і сама попросила перевезти її в дім престарілих.

– Мамо, я буду часто приїжджати, – пообіцяв Андрій, коли привіз маму туди. Ганна ствердно кивнула. Коли син пішов, по її щоках не переставали котитися сльози.

Перший час Андрій і справді приїжджав щотижня, потім – раз на два тижні, потім, навалилася купа справ і приїжджати так часто він уже не міг…

***

Андрій прокинувся в холодному поту. Сон, який йому приснився, змусив відчути недобре… Чоловік подивився на годинник – 4.30. ранку. Вставши з ліжка, почав швидко збиратися.

– Ти куди? – запитала спросоння Віка.

– За мамою, – відповів коротко Андрій.

– Тобі сорок років, а ти хочеш бути мамусин синочок?

– Краще мамусин синочок, ніж невдячний син.

До будинку престарілих він під’їхав раненько. Тремтячими руками він витягував пакети з багажника. На вході охоронець запитав його, до кого той прямує. Почувши відповідь, чоловік почав гортати журнал і зблід:

– А вам хіба не повідомили? – запитав у Андрія.

– Про що? – перепитав Андрій, а у самого всередині наче щось обірвалося.

– Ганни Михайлівни не стало минулого тижня. Директор мав вам зателефонувати.

– Ми були у відпустці за кордоном… – пробурмотів Андрій.

Чоловік затулив обличчя руками і заплакав. Господи, він зараз усе б віддав, аби матуся його пригорнула і сказала: “Синку, я так тебе люблю…”. Але вже занадто пізно…