Протягом тижня я доглядаю за своїми батьками, які вже давно не молоді, а у вихідні моя невістка привозить мені моїх онуків. Я не знаю, скільки ще зможу все це витримати.

Я ходжу на роботу і через свій вік часто відчуваю втому. Крім того, я опікуюся старенькими батьками. Я йду до них відразу після роботи, щоб забезпечити їм необхідний догляд. Я також любляча бабуся, але останні місяці у мене не було жодного вихідного дня. Коли я не піклується про батьків, я доглядаю за онуками.

Довголіття – феномен нашого часу. Але часто старенькі батьки несамостійні і ними опікуються шістдесятилітні діти, які ще ходять на роботу. Я теж переживаю таку ситуацію.

Щодня з роботи лечу до батьків. На щастя, вони живуть недалеко від моєї роботи. По дорозі роблю покупки, потім вислуховую всі їх скарги, а після готую їм вечерю. Протягом дня до них приходить жінка, яку я оплачую, яка допомагає обідати та стежить за гігієною.

Я люблю своїх батьків і буду піклуватися про них якомога довше, щоб вони могли залишатися в домашній обстановці. Але ця допомога впливає на моє здоров’я і шлюб.

Ми з чоловіком Борисом взагалі не маємо часу один на одного. Він ходить ще своїй мамі допомагати, а коли вдома, то займається чимось на подвір’ї.

Навіть коли я вдома, я завжди щось роблю. Ми щасливі, коли ввечері сидимо поруч і дивимося телевізор. І часто ми обидвоє дрімаємо під кіно.

Мій брат переїхав жити за кордон, тому вся допомога батькам на мені. Борису краще, вони з сестрою по черзі доглядають маму.

У вихідні дні я в першу чергу дбаю про батьків. Потім п’ємо каву з Борисом і гадаємо, о котрій годині зателефонує невістка, щоб сказати, що приїде в гості з онуками.

Син з дружиною вирішили побудувати будинок. Син проводить вихідні на будівництві, а невістка за останні місяці навчилася їздити до нас. Перед дванадцятою дзвонить телефон: “Алло, мамо, не хвилюйтеся. Ми скоро будемо у вас!”

Та я і не хвилююся…

Ми з Борисом лише переглянемось один на одного. У нас є чітка програма на другу половину дня. Невістка п’є з нами каву, а потім повідомляє, що недосипає та втомилася. Вона замикається у вільній кімнаті і лягає відпочивати.

В цей час ми з чоловіком граємося з дітьми. Після того, як невістка відпочине, ми разом починаємо готувати вечерю, потім Ліда в нас купає дітей, а вдома їх тільки спати покладе.

Ми з чоловіком сперечаємося про ситуацію в сім’ї, яка склалася. За словами чоловіка, невістка повинна приїхати в гості вдень і піти, може, через дві-три години.

Можливо, коли онуки підростуть, все зміниться і нам буде з ними комфортніше. Я обдумувала навіть взяти їх кудись у відпустку, щоб діти тих десять днів пожили в своє задоволення. Але зараз, коли їм два та чотири роки, догляд за ними є вимогливим, і чоловік сприймає поведінку невістки негативно.

Я не така сувора, але я втомилася і мені шкода, що моя невістка бачить тільки свою втому і ігнорує той факт, що ми теж піклуємося про наших старих батьків. Їй абсолютно байдуже, що ми не маємо часу на відпочинок.

На жаль, я не маю сил відмовити невістці, коли вона дзвонить, що приїжджає з дітьми. Я розумію, що час летить і скоро онукам буде байдуже до нас. Але де мені взяти енергію на все? І я вже не кажу про те, що молодь нам нічим не допоможе і ми повинні самі про все подбати.

Якщо нам не вистачає сил, ми повинні платити за допомогу. Ми часто відчуваємо себе між двома вогнями. Два покоління просять нас про допомогу.

Як пояснити дітям, що ми також люди і хочемо хоч іноді відпочивати? Боюсь, що вони на нас образяться…

Джерело