Моя сусідка Олена має єдиного сина, більше у неї нікого не залишилося, на жаль.

Син її Валерій зі своєю дружиною і онучкою Наталочкою живуть окремо.

Олена вже зараз вже на пенсії, щодня сидить сама вдома і, як тільки випадає у неї найменша нагода, залюбки збирається, готує щось смачненьке і поспішає в гості до дітей.

Набридати молодому подружжю моя сусідка зовсім не хоче, але коли її вже кличуть в гості, хоча рідко, вона віддала б дітям усе.

Олена завжди готує щось смачненьке, пече улюблені пироги свого єдиного сина, по дорозі купує улюблені солодощі невістки Наталки, а онучці якусь іграшку обов’язково придбає якусь, бо вона ще маленька, ходить в садочок, а так любить, коли бабуся дарує їй щось, тільки й чекає цього.

Але особливо Олена намагалася догодити невістці, тому купляла їй завжди гарні подарунки, обирала їх старанно і довго.

Хоча мала вона мінімальну пенсію, але завжди відкладала якусь копійку для дітей, економлячи зате на всьому для себе.

А нещодавно у свахи був ювілей, на свято запросили і Олену.

У сватів вдома вона не була вже декілька років, вони лише на великі свята у дітей вдома зустрічалися, іноді по телефону розмовляли, але дуже рідко, і лише про погоду і якісь нейтральні теми.

Цього разу в родичів людей багато не було, лише найближча родина прийшла.

Олена намагалася прийти раніше, щоб допомогти матері невістки накрити на святковий стіл, розігріти страви.

Коли зі свахою поралися на кухні, Олена краєм ока побачила невеличкий чайник,.

Вона дуже здивувалася, адже такий чайник вона подарувала колись ще дуже давно своїй невістці.

Спочатку вона думала, що їй здалося здалося, може сваха такий самий придбала для себе.

В шкафчику стояли дві чашечки, теж Олена свого часу купила сервіз для дружини сина, потім жінка побачила хлібопічку і не втрималася, запитала матір своєї невістки звідки в неї такі речі, такі знайомі їй.

Сваха спочатку здивувалася, потім засміялася і стала розповідати, що дочка постійно їй приносить різні речі, часто нові, які їй дарують, але вони не подобаються їй і вона не хоче їх у себе тримати, не подобаються і все.

Так і з цими речами вийшло, доньці вони виявилися непотрібними.

Олені було це чути неприємно, можливо, вона й не догодила чимось, але подарунки несла завжди від душі, багато разів просто за останні гроші їх купувала.

Цього разу, коли в Олени був день народження, на свято, син як завжди запросив маму в гості.

Ще в коридорі забрав у неї сумки з гостинцями і покликав за стіл.

Олена своїй онучці дала 100 гривень, привітала невістку і спокійно пішла до столу.

Видно було дуже добре, що діти дуже здивувалися, щось гомоніли між собою, коли виходили з кухні.

Але Олена не зважала на них, гарно повечерявши, зібралася і пішла спокійно додому.

Вона більше не буде нести останню копійку дітям, як робила це раніше, хоч і пізно все зрозуміла, але тепер буде жити для себе.

Який сенс старатися для рідних людей, якщо вони зовсім не цінують того?

Невже сусідка не права?

Хіба невістка правильно вчинила?

КІНЕЦЬ.