На нас мало того, що батьки розлютилися, так і до купи взагалі вся рідня з боку чоловіка. А я ж казала чоловікові, що треба було одразу чесно поговорити з батьками. Нічого б не було!

Чоловік мій Діма – чудова людина. Уважний та дбайливий. Кращого не знайдеш. За всіх своїх людських якостей він досить добре розвивається у своїй професії та приносить додому гідну зарплату.

Діма має лише одну істотну ваду. Він боїться своїх батьків. Зовсім не вміє їм протистояти, поряд з ними перетворюється на безвольну ганчірку.

Для своїх батьків мій чоловік все ще нерозумна дитина, хоча в мужику вже метр вісімдесят зросту і під сотку ваги.

Найцікавіше, що чоловік може бути щиро не згоден з думкою батьків з якогось питання, ми навіть можемо досить емоційно це обговорити тет-а-тет, але щойно поруч виявляються свекри, Діма відразу погоджується з будь-якими їхніми словами.

Поки ми зустрічалися (майже два роки до весілля), нашу пару не надто діставали. Але варто нам одружитися як поради про «правильний» стан речей обрушилися на нас лавиною.

Якщо ще в якихось дрібних питаннях нам удвох вдавалося відбиватися, то в більш значних рішеннях свекор був завжди непохитний.

Після весілля несподівано з’ясувалося, що батько чоловіка завжди мріяв, що ми житимемо однією великою родиною під одним дахом.

– Ми з матір’ю думали, що багато своїх дітей народжуємо, та ось не вийшло. Так тепер ви нам онуків у будинок приведете! – сказано було аж ніяк не з питальною інтонацією. Нашою думкою і не збирався ніхто цікавитися.

Поки ми були у весільній подорожі, свекор почав закуповувати будівельні матеріали! Ось тут я вперше усвідомила, що справа пахне гасом і треба терміново щось вирішувати.

Спокій чоловіка мене просто дивував. Він чомусь до останнього сподівався, що батько перегорить і нічого не будуватиме.

Але свекор твердо переконався, що треба розширювати будинок. Батьки чоловіка мають приватний будинок на околиці міста. Це не найкращий мікрорайон, та й житловий фонд там досить старий, інфраструктури немає.

Якщо вже говорити про перспективи з дітьми, то поряд ні школи, ні дитячого садка нормального. Я вже не кажу про якісь секції та гуртки.

Та й хто в здоровому глузді хоче жити з батьками? У мене батьки хороші але я в будь-якому випадку волію жити своєю сім’єю. А у свекрухи у хаті так і зовсім свої порядки. Якщо що за ними, то скандал забезпечений.

Я почала вмовляти чоловіка поговорити з батьками, поки все не зайшло надто далеко. А свекр тим часом уже шукав будівельну бригаду.

Чоловік все ж таки дозрів до розмови. Але у зв’язку з тим, що при батьках він перетворюється на боязку дитину, ті не вважали її доказами вагомими.

Батько з матір’ю його просто висміяли і сказали, що він недалекий і нічого в цьому житті не розуміє, а рідня має міцно триматися один за одного.

Чому у батьків чоловіка ніколи не виникало питання чому, якщо у них така дружна сім’я, їхній син втік з дому відразу ж після закінчення школи, я не знаю. Поки він не одружився, ніхто його назад у батьківську хату ніколи не кликав.

Почалося будівництво. Я, розуміючи, що справа набуває все більш серйозного обороту, вирішила сама поговорити зі свекрами. Але скільки б я не намагалася, мене теж не сприймали всерйоз.

– Ой, та не вигадуй! Ну навіщо вам за орендоване житло платити, якщо можна жити з нами? Що за дурниці! – батьки чоловіка сприймали мої докази як жарти.

Результат досить передбачуваний. Свекри витратили багато грошей на прибудову до будинку. За приблизними підрахунками вартість майже порівнянна з половиною вартості однушки в нашому місті. З нами вони не спілкуються, бо вважають, що ми їх зрадили та обібрали.

На додачу, батьки чоловіка рознесли всій рідні, що ми меркантильні люди. Нібито ми вимагали з них віддати гроші нам замість цієї безглуздої прибудови.

Що ми маємо сьогодні? Ми так і живемо на орендованій квартирі. Зате зручно до роботи діставатися і ніхто не пиляє. А розлючені свекри живуть удвох майже на ста п’ятдесяти квадратах.

КІНЕЦЬ.