Я ніколи і подумати не могла, що матір мого коханого зробить нам на весілля такий щедрий подаруночок. Після тосту вона простягнула нам ключі від будинку, що залишився їй у спадок від матері.

Насправді він знаходився у місті, просто на околиці, де дуже гарна природа: річка та лісок. Вважалось, що це дуже хороший район. Тому ми і були неймовірно щасливі жити там. Щоправда, тоді ми ще не підозрювали, що буде далі.

Через кілька днів після весілля ми поїхали до будинку, аби почати наводити там лад. І ось тоді до нас цілодобово стала приїжджати свекруха та коментувати кожну нашу дію, командувати, що і як краще робити.

Коли вона почала рити землю та робити город за хатою, то ми тільки переглядались між собою. Виходить, подарувати будинок то подарувала, а от права зробити в ньому все так, як того хочемо ми, не надала.

Першим почав виказувати своє невдоволення чоловік. Все-таки йому легше знайти спільну мову із своєю мамою, ніж мені. Навіть якщо посперечаються та посваряться, то рано чи пізно помиряться, а от я ризикую стати ворогом всій родині.

Та з тієї розмови нічого доброго не вийшло. Ми сказали, що ніякі городи нам не потрібні, та свекруха продовжувала щось сіяти і лише сміятися з нас.

– А ви що голодувати будете? Чи що їсти збираєтесь? – казала вона із насмішкою.

Тому далі був мій хід. Я рішуче заявила, що якщо це наш дім, то ми маємо самі вирішувати, як в ньому жити нам буде краще. На пів слова мене обірвали:

– Та ти яке тут право маєш права качати? Ні копійки у цей будинок не вклала і ще командувати зібралась.

В цей момент я зрозуміла, що конструктивного діалогу не буде і вирішила діяти. Тому взяла все приладдя свекрухи та викинула його через паркан. Жінка дуже образилась та сказала, що ще покаже мені, де раки зимують. Чоловік намагався заспокоїти нас обох, але нічого не вийшло.

Наступного ранку ми прокинулись від того, що на вулиці вже щось падало і грюкало. Я вийшла і побачила, що свекруха знову свій город робить. На цьому моє терпіння увірвалось і після обіду на воротях у нас уже висів замок. Ось так і треба з людьми, які не хочуть чути.

КІНЕЦЬ.