– Тарасе, де гроші? – питаю я у свого чоловіка, заглядаючи у наш сховок.

– Тут не вистачає 5 тисяч гривень, – кажу.

Мій чоловік не сподівався, що я все рахую і записую, бо ніколи такого не робила. Але зараз з грошима у нас не дуже добре, і я вирішила економити на всьому, і записувати всі витрати.

– Іринко, не злися, але я ці гроші дав своїй мамі, у неї борг був за газ, а пенсія у неї сама знаєш яка, от я і допоміг, – виправдовується чоловік.

От що тут скажеш? Чоловік допоміг мамі. З нашого спільного бюджету. І причина, начебто, більш, ніж поважна. Так, я не зраділа зовсім, але промовчала.

Гроші нам самим були потрібні, бо наша донечка закінчує перший клас, ми готувалися до свята Букварика, потрібно було придбати костюм Квітки, потім ми ще з батьками і дітьми замовили ігровий майданчик і піцу. Одним словом, нам грошей ніхто не дає, ми все самі оплачуємо.

У моєї свекрухи двоє дітей: син і донька, але допомагає мамі лише мій чоловік, хоча у зовиці значно більше можливостей. Вона дуже вдало вийшла заміж і вони з чоловіком навіть дуже заможно живуть.

Так, зовиця мешкає в великому будинку, що належить свекрам, і маму до себе забрати не може, але ж фінансово вона може допомагати, проте, не спішить цього робити. А от мій чоловік левову частку грошей з нашого бюджету виділяє своїй мамі, бо вважає, що саме так і має бути.

Я б змирилася з цим, якби не один випадок, який трапився нещодавно. Зовиця покликала нас на день народження своєї донечки, у Алінки був 5-річний ювілей. Я розуміла, що 500 гривень в конверт не поставиш з такої нагоди. Ми взяли тисячу гривень, дитині ще купили ляльку і цукерки, і пішли на свято.

Скажу вам чесно, я ще не бачила такого дійства ніколи. Були молоді люди, які розважали наших дітей іграми і конкурсами, великий торт, кульки. Мені навіть здалося, що для такого торжества ми принесли замало.

Але, з іншої сторони, вони зробили все так шикарно, бо мали таку можливість, а ми поставили в конверт теж стільки, скільки нам дозволяв наш сімейний бюджет.

Свекруха моя теж підійшла до внучки, і тихенько вручила їй подарунок, я лише зауважила, що було це щось дуже маленьке. Мама чоловіка підійшла до доньки і сказала, щоб та забрала подарунок у дитини.

І тут маленька Алінка захотіла відкрити подарунок від бабусі. Вона витягла з святкового пакетика маленьку коробочку, а в ній були золоті сережки, які дівчинка захотіла відразу ж приміряти.

Я аж присіла від побаченого, бо відразу зрозуміла, звідки у свекрухи гроші на такий коштовний подарунок. Їй теж стало дуже незручно, вона не сподівалася, що все так обернеться. Свекруха була переконана, що їй вдасться непомітно для нас подарувати внучці таку цінну річ.

Я глянула на чоловік, він – на свою маму, і всі все зрозуміли без слів. А зовиця раділа, дякувала мамі за те, що та так вгодила її дитині. Сестрі чоловіка і на думку не спало, спитати у мами – звідки у неї гроші, адже подарунок не дешевий.

– Розумієте, я не могла з пустими руками до дитини прийти, – виправдовується свекруха. – Ви ж бачите, як тут все дорого. Та й сваха дитині купила велосипед за 10 тисяч гривень, то я вже не хотіла на її фоні виглядати гіршою.

Чоловік кивав розуміюче головою, я мене аж трусило. Що ж це виходить – до нашої дитини свекруха може прийти з пустими руками, а до дитини зовиці вже так не годиться? Купувати дорогі подарунки, та ще й за наші гроші – це вже занадто, і я прямо чоловікові і його мамі про це сказала.

А яка ваша думка? Свекруха правильно зробила, коли купила золоті сережки внучці практично за наші гроші? І чи варто після того, що вона зробила, ще їй фінансово допомагати?

Джерело