Свекруха мене образила і я не можу її пробачити. У моїй голові теж виникає питання, миритися чи не миритися зі свекрухою.  Ми із чоловіком разом 19 років, є двоє синів. На той момент жили в орендованому затишному будинку, де постійною гостею була свекруха. Разом готували. Ділилися кожна своїми секретами, сміялися, ходили за покупками.

Орендар придумав повністю під ключ зробити ремонт аж до заміни підлоги, дверей, даху. Все під сучасне євро (хоча будинок і так з усіма зручностями). Чоловік запропонував переїхати місяців на 3-4 до своєї мами (живе одна, будинок у 5 кімнат), з її дозволу переїхали.

Спочатку це були такі райдужні дні, як і за моєї гостинності. Так прожили близько місяця. Свекруха випила, зайшла до мене в кімнату, та й давай ображати, що я гуляюча, що синові діти зовсім не його, що я нахабніла. Сказала: «Речі такі носиш, звідки вони в тебе? Щоразу по кілька разів на день переодягаєшся у своє вбрання». Сказала, що це означає, що я підробляю у сауні, адже чоловіків я завжди цікавила.

Сказала, що я потворна, і що я себе уявила принцесою. І чому це я сиджу так тихо та спокійно і слухаю? А це значить, мені й сказати нема чого? Свекруха казала, що хоче, щоб я зібрала речі і своїх дітей, і поїхала звідси куди хочу або до своїх батьків. Все це вона говорила з криком, доводила та ображала.

Сказала так само, що син житиме з нею, і що вона знайде йому іншу дружину, молодшу. Вимагала, щоб я пішла зараз.
Чоловік працював того дня, клав плитку у дворі. Вже після десяти хвилин її такого гніву зайшов чоловік. Лаявся з нею, казав, що вона зовсім збожеволіла. Вимагав, щоб вибачилася, бо всі стосунки між нею та його сім’єю тримаються тільки через мене.

Але свекруха не вважала за потрібне заспокоїтися. Чоловік став, звичайно ж, на мій бік. Відразу не витрачаючи час (з 8 вечора до 2 години ночі) ми збирали речі та переїхали того ж дня. Сказано зроблено. Жили у батьків 2 місяці. Потім переїхали до орендаря на місце проживання. Потроху будуємо будинок на ділянці.

Я не змогла навіть думати про примирення. Хоча бажання ніхто й не виявляв. Але, як було, не буде ніколи. Вона зламала все. Такого я пробачити не змогла. Чоловік близько двох місяців був напружений. Я ледве вмовила його все ж таки спілкуватися зі своєю мамою. Адже виростила його одна, син її. Сама ж два дні відходила, лила сльози, що очей не видно. Відійшла, звісно.

Що я можу сказати, коли минуло вже 1,5 року. Та я вже пробачила, але в пам’яті залишилося все те погане, що було адресовано мені під таким несправедливим і брудним соусом. Тепер між нами нічого немає. Чоловік та діти ходять у гості. Свекруха їм дуже рада. Гостинці й додому передає, але тут її немає.

І ось чому і в моїй голові це питання. Чоловік розповів, що вона просить близько 2-3 разів, щоб і я прийшла в гості, і ми б поговорили. А я розумію, що не можу й сльози на очах, не виходить. Адже я завжди зі своєю, але все ж таки любов’ю, з повагою ставилася до неї. Як я тільки не допомагала, і завжди непосидою була в плані прибирання та допомоги.

До речі, один момент мама чоловіка один раз на три місяці йшла у страшний запій по 20 днів. І це все вигрібала я. Але вона цього не цінувала. Що ж тепер миритися чи не миритися зі свекрухою?

КІНЕЦЬ.