Моя свекруха – Ганна Миколаївна – зациклена на тому, що все треба робити своїми руками. Подобається їй самій працювати – ну і, будь ласка. Так вона і мене вчить “правильного” життя , щоб заради синочки її, Сашки, я старалася якнайбільше, і бажано втомлювалася.

– Цінуватиме тебе більше буде, – вчила мене свекруха, коли пояснювала, чому посуд треба мити руками, а не складати в посудомийку.

До речі, саме цей гаджет Ганна Миколаївна сприйняла максимально недоброзичливо. Вона прийшла до нас у гості і з жахом дивилася на те, як я відправляла в цю машину каструлі, ложки, чашки.

Вимагала вона цю ганьбу прибрати якнайшвидше, щоб Сашка не розлюбив мене ненароком. Ще одним шоком для неї став робот-пилосос.

Ганна Миколаївна пихкала собі під ніс недобрі слова про погану господиню (про мене, тобто) не здатну навіть кілька разів на день протерти підлогу. А це прямий шлях до розлучення. Мовляв, ось побачить Сашка якусь Люсю з ганчіркою, яка власноруч натирає підлогу, і одразу до неї піде.

– Оленка, ну що це за каструля електрична? – голосила Ганна Миколаївна, тицяючи пальцем у мультиварку.

– Це ж мультиварка, вона і кашу чудово варить, і йогурт робить, і з супом справляється, – пояснювала я терпляче свекрусі.

Ганна Миколаївна з недовірою і навіть якоюсь гидливістю поглядала на мою симпатичну мультиварку. Щоб продемонструвати, як чудово в ній вариться молочна каша, я відразу закинула інгредієнти і включила програму.

Ароматну, гарячу рисову кашку я подала свекрусі. Та та витріщила очі і з жахом замахала рукою. А ось коли Сашко прийшов додому, він з радістю скуштував свіжоприготовлену страву.

Коли Сашко поїв, його мати кинулася забрати в нього тарілку, щоби вимити. Але син не дозволив цього зробити і запхав її в машинку.

– Мам, ну що то справді, – сказав він і засміявся.

– Ця ледарка і тебе у свою віру звернула, – нарікала Ганна Миколаївна, хитаючи головою. Вона шепнула щось синові на вухо, і Сашко знову засміявся.

– Між іншим, той самий суп, який Олена тобі в лікарню носила, вона теж у мультиварці готувала, – докірливо сказав він матері.

– Ось! Ось! Саме тому мене потім погано було! – тріумфально промовила вперта свекруха.

Якось заскочили ми до Ганни Миколаївни на чай, і я звернула увагу на те, які брудні вікна. Звичайно, я промовчала, а свекруха помітила мій погляд.

– Так, Оленко, четвертий поверх, боюся я. Молодша була, легко справлялася. А зараз то голова закружляє, то ноги не слухаються, – нарікала Ганна Миколаївна.

– Помічники потрібні, отже, – посміхнулася я.

У свекрухи загорілися очі. Вона посміхнулася і обійняла мене.

– Дякую, Оленко, я б сама і посоромилася просити, спасибі рідна, – говорила свекруха.

Наступного дня влаштувала свекрухи справжнісінький струс. Що могло викликати більший стрес Ганни Миколаївни, ніж страшна мультиварка? Звичайно, робот-мийник вікон!

Заперечувати свекрусі я навіть не стала. Не стала я й слухати, що вона там щебетала у священному жаху. Прямо-таки відпихнувши (досить м’яко) Ганну Миколаївну, я попрямувала до балкона. І цей страшний звір був запущений.

Багато чого вислухала я того вечора, але при цьому методично рухалася від одного вікна до іншого. Поки робот-працював, я запропонувала свекрусі випити чайку. Але в її голові, звичайно, не вкладалося, що можна пити чай під час миття вікон.

Коли я збиралася додому. Ганна Миколаївна, звичайно, подякувала мені, але, на мою думку, слідом перехрестилася. А може, я вже вигадую. Але жах – прийшовши додому, я зрозуміла, що залишила мого мийника-помічника у свекрухи!

Кілька разів хотіла Сашку сказати, щоб заїхав до матері забрати робота, але забувала. А потім ми відлетіли у відпустку. Так і жив мій помічник у Ганни Миколаївни.

Після відпустки ми заїхали до свекрухи без дзвінка. Потрібно було віддати їй привезені гостинці. Ганна Миколаївна виглядала страшенно розгубленою, побачивши нас. Вона квапливо прийняла подарунки і не запросила нас на чай.

– Мамо, ти нас навіть за стіл не посадиш? У нас ще солодощі смачні є! Поділимося, – сказав Сашко.

Це було зовсім не схоже на його матір. Вона завжди наполягала на тому, щоб ми поїли у неї в гостях. А тут неохоче проводила за стіл.

Яким же було моє здивування, коли я побачила, що мій робот-помічник задерикувато ковзав по вікнах! Я широко розплющила очі, а Сашка розсміявся.

– Вимушена визнати, чудова річ, – опустивши очі промовила свекруха.

Побачивши, що її ніхто не соромить, вона заспокоїлася і почала співати дифірамби чудовому гаджету. На прощання, я сказала, що ми купимо собі нового робота, а цей нехай лишається в неї. Ганна Миколаївна була дуже вдячна.

А ще на ювілей вона попросила великий подарунок від усіх родичів – посудомийну машину. Тепер навіть ложку не дає мені вмити. Суне в машинку і радіє, як дитина, що все миється!

КІНЕЦЬ.