Свекрухи, не робіть так! Невістка – перш за все вибір вашого сина. Поважайте його!

Після весілля ми, як більшість молодих сімей, пішли жити до мами мого чоловіка. В Ореста ще була рідна сестра, яка навчалася в університеті. Ми одружилися після закінчення навчання, а згодом обоє почали працювати. Чоловік заробляв значно більше, аніж я.

Я сама з невеликого села на Чернігівщині. Тому свекруха ніби щоразу намагалася мені натякнути, що я “селючка”. Орест, щоправда, одразу ставав на мій захист.

Таке зневажливе ставлення було в Марії Дмитрівни не лише до мене – до Ореста вона також не ставилася з особливою любов’ю та турботою. Він змалечку виховувався бабою та дідом, адже мама в той час займалася влаштуванням особистого життя. Вона вийшла заміж вдруге та народила доньку. Тож Орест тим більше став їй непотрібним. Він майже все своє дитинство та юність провів з бабусею, бо мамі було байдуже на нього.

А от свою доньку Марія Дмитрівна просто обожнювала. Тільки ми переступили поріг її дому, вона запевнилаквартира в майбутньому повинна належати доньці, тому як тільки вона закінчить навчання, ми маємо звільнити помешкання. Признаюсь, я була цьому дуже рада, адже просто не витримувала жити зі свекрухою під одним дахом. Ще й до того я була вагітною. Мені й так було нелегко, а збоку Марія Дмитрівна намагалася навчити мене життя. Вона бачила мій стан, але всю домашню роботу поклала на мене.

А тільки чоловікова сестра закінчила університет, ми з Орестом пішли жити на орендовану квартиру. Нарешті я отримала душевний спокій. Свекруха майже не навідувалася до нас. Її донька натомість знайшла непутящого чоловіка, від якого згодом завагітніла. Він щодня приводив у дім Марії Дмитрівни своїх колег та влаштовував там справжні гуляння. Життя свекрухи перетворилося на пекло. Її дочка мало того, що ніде і дня не працювала, то так само тільки б вешталась з подругами. От так буває, спочатку Марія Дмитрівна знущалася з мене, а тепер зять зневажливо ставиться до неї. Навіть до бійок доходило, моєму чоловікові доводилося втручатися в їхні непорозуміння.

Минуло п’ять років. Нам вдалося взяти в кредит житло, і життя почало налагоджуватися. За цей час я народила ще одну дитину. Зі свекрухою ми майже не спілкувалися, могли раз у місяць навідатися до неї, хоч і живемо в одному місті.

За цей час Марія Дмитрівна дуже постаріла, стала часто хворіти. Допоки одного дня не подзвонила чоловікова сестра та не попросила забрати матір до себе. Мовляв, вона вже доглядала за мамою, а тепер і наша черга прийшла. Але я добре пам’ятала всі образи зі сторони Марії Дмитрівни, тому не думала навіть так легко все пробачати. Тоді я сказала Оресту, що не хочу бачити його маму в нашому домі.

Дійшли згоди відвезти Марію Дмитрівну в село до її рідної молодшої сестри. Я одразу заявила, що не збираюсь доглядати свекруху, а чоловік нічого не сказав, бо він майже увесь час на роботі. Там вона і доживала свого віку, далеко від рідних дітей.

До чого я веду? Потрібно ставитися до людей з повагою. Я, звісно, розумію – невістка ніколи не зможе стати ріднішою за доньку чи сина, але в стосунках повинна бути хоч повага. Невістка – також чиясь дитина, і їй боляче, коли її ображають. Зараз я вже сама стала свекрухою, але всіх дітей люблю однаково. І внуків також.

Джерело