У нас на роботі суто чоловічий колектив. До того жодного з нас не назвеш підкаблучником. Ми не відпрошуємося у дружин, щоб піти після роботи на пиво з колегами, чи зібратись у спортивному клубі за переглядом футбольного матчу.

Ніхто ніколи не казав, що йому треба додому, бо дружина попросила щось допомогти по господарству. Навпаки, подібні речі ми висміюємо.

Та є серед нас виняток. Це наш колега Назар. Ми вже безліч разів кликали його з собою, але кожного разу він відмовляється, бо вдома на нього чекає дружина.

Між собою ми жартуємо на цю тему, вважаємо його підкаблучником. І продовжуємо далі жити, як жили, не зраджуючи принципам. Та, головне, що його не назвеш слабохарактерним, опір може дати будь-кому, не легко знайти з ним спільну мову. А от дружина знайшла підхід. Як так?

На новорічний корпоратив нас запросили із дружинами. Відсвяткували чудово. Я навіть зміг ближче познайомитись з дружиною Назара. Лишився приголомшений від нашого спілкування.

За кілька хвилин розмови, мені здалось ніби ми знайомі не один рік. Світлана попросила допомогти її чоловіку з ремонтом у їхній квартирі і я не зміг відмовити. Своїй дружині, яка вже кілька місяців про це просить – відмовляю, а тут всього за кілька хвилин спілкування, погодився.

А, головне, я дотримаю свого слова. Не хочу, щоб дружина Назара вважала мене треплом. Тепер я зрозумів цього чоловіка. Як би я мав таку дружину, то мені б теж було байдуже, що там говорять колеги й на усі їх насмішки.

Виявляється, є такі жінки, як Світлана, які одним словом і поглядом можуть спонукати тебе робити те, про що вони просять і ти навіть не схочеш опиратись.

Чомусь не хочеться перед такою жінкою впасти лицем у калюжу. А хочеться показати себе справжнім чоловіком, який дотримується обіцяного.

КІНЕЦЬ.