“Тату, тату, а мама забула спідницю одяrнути!” – перелякано намаrалася донести до Tата свої тривоги маленька дівчинка.


 

Я саме поверталася з роботи ввечері. День був весняний і доволі прохолодний, однак вдень світило яскраве та оманливе сонечко. Хоча ввечері я відчувала, що занадто легко одягнулася.

Люблю після роботи у не дощову погоду пройтися додому пішки. Мене вабить і зачаровує краса природи, яка починає пробуджуватися після зимової сплячки. Ці цвірінькання пташок, зелені молоді листочки на деревах і якийсь особливий аромат романтики у кожному подисі.

От тільки я вийшла з офісу – зрозуміла, що пішки не піду. Дуже вже холодний вітер гуляв собі вулицями. Тому я попрямувала до автобусної зупинки. Дочекалася на свій тролейбус і присіла біля вікна. Їхала і дивилася на красу стареньких вуличок. Раптом мене, наче пробудив переляканий гомін маленької дівчинки.

Дівчатко сиділо навпроти мене на колінах у тата і прогомоніло:

– Тату, тату, а мама забула спідницю одягнути!

Батьки дівчинки переглянулися між собою і посміхнулися. Тоді батько відповів:

– Доню, все добре. Не хвилюйся. Мама нічого не забула.

– Та ні, ось подивися. У мами ноги голі. Вона забула спідницю одягнути. Застудиться, а нам її лікувати. Як же ти не додивився? – майже у розпачі промовляла дівчинка.

З вигляду їй було не більше трьох років, але говоруха ще та, на всіх вісім років. Та й увагу вона привернула на себе чималу. Абсолютно всі пасажири тролейбуса з подивом і цікавістю заглядали на малу.

Бідолашній мамі довелося розстебнути своє пальто, яке довжиною було на рівні колін і продемонструвати донечці, що вона одягнула ту спідницю. Хоча, спідниця була коротшою за пальто, тому й не дивно, що донечка так перехвилювалася.

Настрій це дівча підняло всім. Багато хто з пересічних пасажирів посміхався, дивлячись на цю кумедну історію. А я думала, як добре, що я не йшла додому пішки, а то б точно застудилася і довелося б лікуватися кілька тижнів.

КІНЕЦЬ.