Ми з Мариною побралися рік тому. Одразу ж придбали квартиру та стали жити.

Місяця три тому моя теща розлу чилася з чоловіком, вітчимом Марини. Для мене ця новина була шокуючою, тому що вони обидва, на мою сторонню думку, були милими людьми.

З обома в мене були нормальні стосунки.Після розл учення теща впала у депресію, і Марина запропонувала тій переїхати до нас жити.

Я не заперечував, тому що ставився до тещі добре. Але вже за кілька тижнів я зрозумів, що помилився. Усі мої дії супроводжувалися єхидними коментарями тещі.

Мої заклики вгамувати свою уїдливу мову не давали результату. Теща лізла зі своїми порадами у все, чого стосувався її погляд.

Навіть при заміні лампочки, що перегоріла, вона примудрялася діставати мене своїми порадами. Причому всі її повчання буквально були нашпиговані жовчю.

Зрештою, це мені набридло, і я вирішив порадитися з дружиною.- Марино, я думаю, що твоя мама у нас загостилася, — сказав я дружині.

— Але ж вона самотня, почувається кинутою.

Як можна їй відмовити у співучасті?

— Це твоя мама самотня?

Та вона за ці два місяці, що живе з нами, вже трьох кавалерів поміняла! Ось ти б змогла за кілька тижнів після розл учення зі мною бігати на побачення до іншого?

— Звичайно, змогла б. Чи не думаєш ти, що з розлуч енням закінчується життя?

— Я прошу, щоб ти вивела свою матір. Від розл учення вона вже давно оговталася. Там їй буде краще.

— Не буде. Вона не захоче наводити туди чоловіків.

— Вона своїх хахалів хоче приводити до мого дому?! Та хай спробує, вилетіть звідси в ту ж хвилину. Усі втрьох.

— А ти нічого не поплутав? Половина квартири моя.

— Ні, люба, це ти все поплутала! Ти думаєш, що я потерплю твою матір заради половини квартири?

Помиляєшся!

Щоб сьогодні її ноги в моєму домі не було!

Марина вискочила з дому.

Хай походить, подумає. Розлучитися завжди встигнемо.

КІНЕЦЬ.