У мене важкий характер.

Максим, коли робив мені пропозицію, знав на що йде.

Чотири роки минуло з дня нашого весілля, а мій запал нікуди не дівся. Чоловікові частенько доводиться вислуховувати мої нотації через різні дрібниці. Мені пощастило, що коханий терплячий, інший би уже давно здався.

Якось я повернулася з роботи дуже зла та сердита.

Навіть не пригадаю чому почала суперечку, але закінчилося тим, що викрикнула Максимові просто у вічі:

-Ти мене так дістав, хочу розлучитися!

Чоловік нічого не відповів. Взяв верхній одяг та пішов з дому. Я стояла посеред кімнати, як укопана й не знала, що робити.

Першою була думка, що він більше не повернеться.

На очі навернулися сльози, я кохала Максима й боялася його втратити. Сама на себе злилася через дурний характер.

Почала згадувати, як ми познайомилися, як коханий робив мені пропозицію, наше весілля та спільне життя. Як не хотіла, а нічого поганого пригадати не могла.

Тільки свої постійні сварки через дрібниці.

Від роздумів мене відвернув голос чоловіка:

-Тобі вже попустило, чи ще хочеш розлучитися?

– Максим тримав у руках мої улюблені цукерки та пляшку шампанського.

-Пробач, я така дурепа.

Я обійняла чоловіка, спокійна, що він повернувся й у нас все буде добре.

-Я теж тебе кохаю – сказав Максим перед тим, як відкоркувати шампанське.  

КІНЕЦЬ.