У чоловіка є сестра, перші років десять, жила вона собі спокійно, нікого не чіпала, бачилися у свята, але тут сестриця почала приходити до нас кожного дня, то поїсти, то мій одяг приміряти, вважає, що всі речі чоловіка це її речі, а оскільки я його дружина, то мої речі теж її

Історія моя, як світ стара. Я ненавиджу родичів чоловіка. Нічого з собою зробити не можу, настільки мене чіпляють навіть будь-які дрібниці, пов’язані з ними. Періодично навіть можу думати про розлучення, аби вони зникли з мого життя.

Заміжня я вже 19 років. У чоловіка є сестра. Перші років десять, жила вона собі спокійно, нікого не чіпала, бачилися у свята, і я до неї ставилася цілком позитивно. А ми з чоловіком ці роки працювали, заробляли, довго, нудно та тяжко. Фінансово ніхто і ніколи не допомагав, ми з ним із зовсім простих сімей, скажімо так.

Потім придбали житло, і останні років сім сестричка сидить на шиї у брата (чоловіка мого). Щовихідних приходить у гості, сидить днями, проситься на ночівлю, плачеться, ниє, їсть цілий день. Мені не шкода, але в мене один вихідний, в який я маю готувати для них. До речі, грішми допомагаємо регулярно, але вона любить поїсти, а готувати не любить.

Дуже любить приходити, коли мене нема вдома. Нишпорить по моїх шафах, про холодильник взагалі мовчу. Знає всі мої парфуми, речі, взуття, прикраси, де лежать, при мені упаковки від брендових прикрас кодування сфотографувала. Мій брат з мене сміється, каже, якщо вона потрапить у голодовку, то від голоду не помре, згризе усіх і всі довкола.

З чоловіка тягне по повній і грошима і технікою, та мені й не шкода раніше було, от чесно, але останні пару років це вже просто обдираловка пішла, а ми не настільки забезпечені. Намагалася з чоловіком поговорити, але починаємо скандалити.

А найголовніше, все це нічого, але до мене сестриця чоловіка ставиться, як до порожнього місця. Навіть усе, що випрошує, ось навіть все що стосується жіночої частини (посуди, наприклад, продукти які побачила на кухні), вона починає просити у чоловіка, ніколи не запитає у мене.

Ні разу вони не пішла з порожніми руками (чашечку, ложечку, пляшечку, парфуми, порошок, олію, шампунька, шарфик, навушнички). Як циганка, ну чесно. Розвується в коридорі і вже бачить нову сумочку через дві кімнати і питає: “ой, нова сумка”. Вийде в коридор, і поки я зайнята на кухні, міряє мої пальта та взуття.

І як я не намагаюся сама себе вмовляти, що люди різні, зате з чоловіком все добре, і це єдина моя проблема, все одно мене підкидає від неї. Люди, порадьте щось! Я вже й речі все ховати почала, абсурд якийсь. Допоможіть, будь ласка, порадою.

КІНЕЦЬ.