Якби не гроші, то у нас з чоловіком проблем би не було. Ми полюбили одне одного, тому і вирішили одружитися. Мені зараз 37 років, а Володимиру 40. У нас обох це другий шлюб. І ми обоє маємо дітей від першого шлюбу. Але ми ще захотіли мати і спільну дитину.

Моєму синові 15 років, після розлучення він живе зі мною, з рідним батьком не спілкується. Мій колишній чоловік виїхав кудись за кордон, і навіть аліменти не платить.

Синові Володимира теж 15, після розлучення хлопець живе з своєю бабусею, моєю теперішньою свекрухою, бо його колишня дружина вийшла заміж і переїхала в інше місто, залишивши сина свекрусі. Чоловік із сином спілкується, але надто близьких стосунків у них не склалося.

Я в їхні стосунки не втручаюся, вважаю, що не моя ця справа, хоча на початку нашого сімейного життя я виявляла ініціативу, запрошувала сина в гості, організовувала поїздки вчотирьох, але це виявилося нікому не потрібним і хлопець зі свекрухою вказали мені на моє місце, мовляв, ти йому ніхто, от і не лізь.

Відтоді я і перестала втручатися, бо навіщо мені це? Шлюб ніхто нічий не розбивав, на момент знайомства ми обоє були у розлученні вже більше 2-х років. Я вирішила сконцентруватися на наших стосунках, і на нашій спільній дитині, яка незабаром мала народитися.

Живемо з чоловіком у моїй квартирі, чоловік має роботу, але отримує не так вже й багато. Володимир платить аліменти на свого сина, трохи більше за мінімальні, і я вважаю, що це нормально. Колишня дружина чоловіка грошей своєму синові не дає, вона образилася за те, що він її кинув. Хоча хто кого кинув – там ще питання.

Зараз мені через місяць йти в декрет, скоро народжувати, а у чоловіка виникли проблеми на роботі — зарплату урізали майже вдвічі, ледве зводимо кінці з кінцями. Скоро народиться дитина, а грошей ледве вистачить навіть на необхідне – ліжечко та коляску. Я вже навіть своїх батьків просила, щоб мені трохи фінансово допомогли, бо відчуваю, що ми можемо самі не витягнути.

І тут нещодавно телефонує свекруха і починає голосити, що їй не вистачає грошей на утримання онука, тому вона хоче, щоб ми збільшили розмір аліментів. Колишній невістці вона теж дзвонила, але та їй відмовила, і тепер свекруха взялася за нас – щодня нам повторює, що повинні утримувати дитину.

Я пробувала їй пояснити, яка у нас зараз ситуація – самі ледве вирулюємо, а між іншим, дитина, яка у нас народиться, така ж онука для тої бабусі буде, як і хлопчик. Та моя теперішня свекруха так не вважає, вона взагалі переконана, що нам не треба було спільної дитини.

Я спочатку домовилася на роботі, що виходячи в декрет, все одно продовжу працювати віддалено, бо інакше ми просто не впораємося, але виходить, що я важко працюватиму, маючи на руках немовля, щоб забезпечити «хотілки» свекрухи та її онука, які, нагадаю , мені самі заявили, що я їм «ніхто».

З чоловіком ми теж радилися, що робити, він намагається заробити більше, але поки що нічого не виходить. Мені і його шкода, він між двома вогнями, бо не може кинути рідну дитину напризволяще, і не може дати все, що вони з свекрухою вимагають.

Мені нервувати в моєму стані не бажано, я планувала вийти в декрет і насолоджуватися материнством, а не ночами, поки дитина спить, працювати. Так я себе швидко зажену в глухий кут.

І що зі свекрухою робити – не знаю? Вона щодня нам телефонує, і постійно хоче грошей. З нею ми (і я і чоловік) говорили, що зараз ми не можемо дозволити собі збільшити розмір аліментів, що буде ще одна дитина, але ці розмови не приводять ні до чого.

Чоловік хоче брати кредит в банку, щоб його мама, нарешті, заспокоїлася. Але я проти, бо це великі гроші, а час складний. Все одно, потім треба буде думати, як їх повертати.

І як нам вийти з цієї ситуації, я не знаю.

Джерело

У мого чоловіка є дитина від першого шлюбу. Якось прийшла до нас колишня теща Володимира і привела з собою сина, сказала що хлопчик має жити з нами. Ми з чоловіком відмовлялися, але потім втрутилася свекруха.

У мого чоловіка залишилися дитина від першого шлюбу. Коли Вова розлучався, він пішов з одним чемоданом, залишивши свою квартиру колишній дружині. Завбачливо відмовившись оформляти квартиру на колишню дружину. Аліменти мій чоловік платив справно, тільки бачитися з сином йому не давали. Але чоловік і сам не сильно горів бажанням – сумнівався в своєму батьківстві. За матеріалами

Коли ми тільки зійшлися, я здивувалася, що сина він не бачив декілька років. Вова пояснив це небажанням колишньої дружини. Я запропонувала піти в суд, щоб домогтися для чоловіка побачень із сином. А чоловік, гірко зітхнувши, поділився зі мною своїми сумнівами.

– Вово, 21 століття на дворі! Тест зроби і заспокойся. – порадила я.

Чоловік сказав, що боїться результатів. На той момент, Тьомка був його єдиною дитиною, і чоловік не знав, чи будуть у нього ще діти. І, в разі негативного тесту, він боявся після себе нікого не залишити. А так – син є, може, звичайно, і не син, але офіційно – син. Логіка чоловіка здалася мені дивною і трошки дурнуватою. Можливо, для чоловіків це дійсно важливо, щоб по землі ходили їхні нащадки? Рішення чоловіка я прийняла, і, наступні кілька років, більше цю тему не піднімала.

Нашому спільному синові тільки-тільки виповнився рік, коли до мене додому заявилася колишня теща Вови. Адресу вона дізналася у мами мого чоловіка. Прийшла Олександра Микитівна не одна, вона привела свого онука, Тьому, до нас жити.

Колишня теща чоловіка розповіла, що онук жив з нею з самого розлучення. А її дочка, Даша, жила розкошуючи в квартирі мого чоловіка з новим коханцем. Причому, сама Даша не працювала, а жила на аліменти, які мій чоловік платив на сина.

– Все, з мене вистачить, я хочу виїхати жити на дачу. Спочатку Дашку піднімала, останніми роками Тьомку ростила. А тепер вибачайте – я на пенсію вийшла, для себе хочу пожити. Та й не прогодую я внука на такі гроші, – сказала на прощання Олександра Микитівна, залишивши онука і кілька пакетів з його речами.

Став Тьома жити з нами. Чоловік, тим часом, зателефонував колишній дружині і повідомив, що подає в суд на визначення місця проживання дитини – я згодна була прописати хлопчика, і на скасування аліментів. Даша відразу згадала, що вона – мати, і приїхала за сином. Тьома її не впізнав. Він просто не впізнав власну маму, за словами якої виходило, що вона з ранку до вечора займалася сином вдома у своєї матері. Йти куди-небудь з Дашею Артем відмовився навідріз.

Тоді Даша поплакалась моєї свекрусі. Колись вони добре ладнали – одного поля ягоди, мого чоловіка теж бабуся виховувала, хоча його мати жила з ними в одній квартирі. Ми не могли не запросити свекруху на весілля. І там вона спробувала напроситися жити з нами. Ми їй відмовили, вона розсердилася і 3 роки взагалі нам не телефонувала. Її ніколи не цікавив старший онук, а молодший – тим більше, вона його навіть не бачила жодного разу.

Свекруха, зачепившись за привід побувати у нас вдома, приїхала, як вона висловилася, «ставити мені мізки на місце». Даша все вивернула так, ніби я Тьомку змусила не визнати рідну маму. Вона з порога почала мене ображати і поливати брудом. Вона тикала мені в обличчя фотографією з першого весілля чоловіка і кричала, що це я зруйнувала такий щасливий шлюб. Хоча ми з Вовою познайомилися вже після його розлучення. Я виштовхала її з квартири, не маючи наміру вислуховувати, що вона вивалювали на мене. Зачинивши двері, я побачила на підлозі фотографію, мабуть, випала з рук свекрухи.

Я розглянула знімок. І ось що мене здивувало. Темка був точною копією сумного свідка. Я показала фото чоловікові. Він порівняв Артема і фотографію, і на наступний день пішов робити тест ДНК. Мій чоловік шість років платив аліменти на чужу дитину.

В той же день, коли результати тесту були отримані, Вова зібрав речі Артема і відвіз його до Даші, давши їм тиждень, щоб забратися з його квартири. Коли Даша завела шарманку про те, що батько не той, хто наpoдив, а той, хто виховав, чоловік їй так і сказав:

– Виховав? А ти мені дала його виховати? Ти сама винна. Як я можу любити дитину яку не бачив 6 років?

Дізнавшись, що у Вови звільнилася квартира, його мати знову намалювалася. Пожити вона там хотіла. І досі хоче, незважаючи на те, що ми ту квартиру здали. Все сподівається, що в Вові заграли почуття сина, адже вона йому життя дала. Ну і що, що бабуся виховала? Все одно, мати – вона. Тільки, здається мені, даремно вона сподівається.

Чоловік зараз намагається скасувати запис про батьківство. А Даша усіма силами запевняє суд, що Вова знав про те, що не є батьком дитини. А найцікавіше, що головним свідком у Даші йде моя свекруха. Вона нам навіть зателефонувала, угоду запропонувала. Грубо кажучи – шантажувала. Що якщо Вова не пустить її жити в свою квартиру, то вона дасть свідчення, потрібні першій невістці. І буде Вова ще 8 років платити аліменти на чужу дитину. Якось так. Що вирішить чоловік – не знаю, він в люті.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.