Минулого тижня дружина попросила, щоб я допоміг її подрузі поклеїти шпалери на кухні. Вероніка вже чотири роки розлучена і залишилась сама з двома дітьми, а колишній зовсім не допомагає.

У свій вихідний я мав рано встати та швиденько їхати до сестри Оксани. Я так хотів відпочити цих два дні, набратись сил після важкого трудового тижня, але відмовити не міг. Планував швидше закінчити роботу, щоб раніше повернутись додому.

Моя дружина та її сестра не єдині діти у сім’ї, у них ще є молодший брат. Я хотів і його залучити до праці, та він не захотів допомагати сестрі, вигадавши якусь безглузду відмовку.

Я до вечора клеїв ті шпалери й надвечір вже не відчував рук та ще й зголоднів, як вовк. Так, як зранку я поспішав, то встиг лише кави попити із канапкою з сиром.

Для дітей Вероніка приготувала повноцінну вечерю: биточки з картопляним пюре та салатом зі свіжої капусти з огірком. Від усіх цих ароматів в мене аж слинка потекла й шлунок зажадав порцію. Та Вероніка сказала, що розраховувала лише на дітей, а я, щоб їхав вечеряти додому.

Мене прикро вразило таке ставлення. Я з самого ранку приїхав допомагати, працював без перерв, а вона не те, що відмовилась мене погодувати, так навіть дякую не сказала за пророблену роботу. Дорогою додому мене аж тіпало від злості та образи, що мене так використали.

Повернувшись додому, з порога заявив дружині, що більше ніколи не допомагатиму Вероніці у її побутових справах. Такої невдячної людини я ще не зустрічав.

Але Оксана не бачить у цьому нічого страшного, вона вважає нашим обов’язком підтримувати її сестру, яка залишилась сама з двома дітьми.

Наступного тижня Вероніка планує клеїти шпалери у коридорі, але навіть хай не сподівається на мою допомогу. Мене життя вже навчило. Має молодшого брата, то хай він і допоможе сестрі.

Як вважаєте, я не надто різко сприйняв ситуацію?

КІНЕЦЬ.