У мене зі свекрухою завжди були хороші відносини. Рідко сперечались і завжди могли дійти взаєморозуміння. У мене вільний графік, тому могла їй допомагати, за потреби.

Ніна Сергіївна інколи просила підвезти її в поліклініку чи на ринок за продуктами. Часто до наших поїздок долучались її сусідка. У них велика сім’я, грошей мало, на таксі не наїздишся.

Якось свекруха попросила мене, щоб я ту сусідку підвезла на базар разом з онуками, бо їм треба речі до школи купити. Я не відмовилась, бо мені теж треба було в цьому напрямку у справах.

Але після цього, сусідка Ніни Сергіївни стала вже самостійно просити мене її возити, без посередництва моєї свекрухи. Спершу мені було незручно їй відмовляти. Розуміла, що жінка з неблагополучної сім’ї, сама з онуками лишилась, до того ж близька подруга моєї свекрухи.

Але недарма кажуть, що хто везе, того і поганяють. Сусідка Ніни Сергіївни, у якийсь момент, вирішила, що я її особистий водій та зобов’язана, відклавши власні справи, їхати туди, куди вона скаже.

Спершу, хоч дякувала, а потім стала приймати це, як належне.

Мене такий хід справ абсолютно не влаштовував, про що й повідомила свекрусі. Пояснила, що маю не так багато вільного часу і гроші за бензин теж ніхто не компенсує.

З того часу Ніна Сергіївна не просить підвозити її подругу. Але, схоже, затаїла на мене образу. Не хотілось псувати стосунки зі свекрухою, але й далі терпіти це, було теж вже неможливо.

КІНЕЦЬ.