Увага Степана Олеговича правда була xвopoю. Добре, що він тримав руки при собі, але ті розмови про моє особисте життя надовго викарбувалися в моїй пам’ятті

 

Степан Олегович завжди приділяв одній учениці забагато уваги. Постійно жартував недоречно. Можна навіть сказати, на заборонені теми. Степан Олегович часто залишав ту ученицю після уроків, аби поговорити на «буденні теми». Заварював чай чи каву, ставив на стіл печиво і розпитував ученицю про її батьків, життя, плани на майбутнє, стосунки.

Тією ученицею була – я. Степан Олегович вів в мене математику. Предмет взагалі не мій. Давався важко, але я зубрила геть усе. Ходила до репетитора тричі на тиждень, аби підтягнути знання хоча б на вісім балів. Про десятку навіть мріяти не могла.

Увага Степана Олеговича правда була хворою. Добре, що він тримав руки при собі, але ті розмови про моє особисте життя надовго викарбувалися в моїй пам’ятті. Інтерес зі сторони вчителя помітили мої подружки. Вони радили звернутися до директора. На жаль, то не дало б результату.

Я знала дівчину, яка також стала об’єктом уваги вчителя. Вона ходила, жалілася і що з того? Директор сказав, не вигадувати байок і йти на урок. Я знала, що ніхто не повірить, тому обрала тактику уникати вчителя. Коли він прохав залишитися після уроків, аби «краще зрозуміти матеріал», я знаходила тисячу відмовок і тікала з класу.

Так тривало до кінця дев’ятого класу. Перед екзаменом, Степан Олегович покликав мене до себе. Я відмовилася. Тоді вчитель натякнув, що діло в оцінках. Він не вимагав зачинити двері в клас, як робив раніше. В нього не обличчі не було тієї огидної посмішки, якою він зазвичай зустрічав мене. Якщо коротко, я не відчувала небезпеки, тому погодилася залишитися.

  • Бачиш? – Запитав Степан Олегович.

Він олівцем написав мою оцінку за екзамен, який я ще навіть не писала. Там було шість балів.

  • Якщо погодишся вийти на каву, то…

Вчитель витер намальовану шістку і написав десятку, про яку я так мріяла.

Я навіть не думала. Засмутилася, так. Гроші пішли на вітер. Мій час пішов туди ж. В мене буде шістка.

  • Дякую, за пропозицію, Степане Олеговичу. Шістка згодиться.

Він посміхнувся якоюсь підлою посмішкою. Я навіть не знаю, як правильно описати той вираз обличчя.

  • Подумай ще і скажеш остаточну відповідь після екзамену. Добре?

Я попрощалася і вийшла з кабінету. Вдома не мала сил їсти. Колупала ложкою тарілку, але до рота їжу не несла.

  • Доню, що сталося?

Звичайне мамине запитання прорвало плотину з почуттів, які я ховала глибоко в душі. Розповіла їй геть усе.

  • Мамо, вибач, що ти витратила стільки грошей! Вибач! Вибач…

Мамуля ледь змогла заспокоїти мене. Я не чула нічого, окрім свого плачу і відчувала лише власну тривогу.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩