Зоя йшла по вулиці повільно, робила вона це спеціально, щоб якомога пізніше прийти додому. Їй треба було часу, щоб прийняти правильне рішення. Не просте рішення…

Почуття провини, і одночасно якесь піднесення – вона і сама не могла зрозуміти, що коїться в її серці. Сьогодні Вадим мав серйозну розмову з нею.

“Кидай свого чоловіка, не вартий він тебе”, – крутилися в голові Зої слова Вадима. “Ти зі мною ні в чому потребувати не будеш”.

Зої 38, вона вже 16 років заміжня, разом з чоловіком виховують сина. Після закінчення університету у неї був шанс продовжити стажування за кордоном, і тоді перед нею відкрилися б значно більші перспективи. Але дівчина закохалася в свого одногрупника Павла. Він був не схожий на інших – простий, людяний, з ним завжди було легко.

Одружилися вони на 5-му курсі, а відразу після випускного Зоя стала мамою і про ніяке стажування за кордоном вже й мови не могло бути.

Перший час Зоя була дуже щасливою у шлюбі, адже вона вийшла заміж за коханого чоловіка, у них є синочок – чого ще можна прагнути? Але з часом романтика почуттів стала розбиватися об побут.

Першою проблемою стала нестача грошей. Зоя сподівалася, що чоловік зароблятиме достатньо, щоб прогодувати їхню родину, але Павло був не з пробивних, і заробляти великі гроші він просто не вмів.

Тому Зої довелося вийти з декрету і влаштуватися на роботу, добре що хоч її мама погодилася сидіти з онуком.

На роботі хоч і було важко, бо з малою дитиною часто доводилося сидіти і на лікарняних, та все ж, Зоя змогла себе показати з найкращої сторони і її кар’єрні справи швидко йшли вгору.

Директор фірми, на якій працювала Зоя, відразу помітив вмілого фахівця, і в додачу – красиву жінку. Він частенько не тільки захоплювався її професійними якостями, але й милувався її вродою.

Вадим став не на жарт цікавитися життям Зої, а потім став відкрито приділяти їй знаки уваги: дарував квіти і подарунки, говорив ті слова, які хоче чути кожна жінка – що вона найкрасивіша і найбажаніша.

А вдома була зовсім інша картина – мало того, що чоловік заробляв значно менше, ніж Зоя, так ще й слова доброго від нього не дочекаєшся. Поїв – і навіть дякую не скаже. Весь час мовчить, а про компліменти, квіти чи подарунки – і годі говорити.

Він наче перестав бачити у дружині жінку, і це неабияк пригнічувало Зою. Вона ж старалася з усіх сил, підтримувала себе в формі, гарно одягалася, завжди ходила з макіяжем і зачіскою.

Але чоловік всього цього не помічав. Зате помітив Вадим. Він захоплювався Зоєю, і відверто обсипав її щодня компліментами. В її кабінеті постійно був букет квітів, а у шухлядці час від часу з’являлися дорогі брендові подарунки.

В кінці-кінців Вадиму набридла ця невизначеність, адже він занадто сильно кохав Зою, щоб бути другим. І він запропонував їй зробити вибір – залишитися з своїм чоловіком і далі бути для нього непомітною, чи піти з сім’ї і стати найщасливішою жінкою поряд з Вадимом.

В той вечір додому Зоя йти не хотіла. Їй треба було побути наодинці із своїми думками. Жінка вимкнула свій телефон, пішла в кафе, замовила собі каву. Пригадала, якою вона була щасливою в день весілля з Павлом. А день, коли на світ з’явився їхній синочок? Павло плакав як дитина від щастя. Такі щасливі миті за жодні гроші не купити.

Коли Зоя включила свій телефон, то побачила 20 пропущених викликів від чоловіка. Він не на жарт захвилювався, коли Зоя вчасно не прийшла додому і не брала слухавки.

– Слава Богу, з тобою все гаразд! – обійняв її Павло.

– Я так хвилювався за тебе! – сказав він.

В той вечір вони ще довго сиділи на кухні і говорили про все на світі. Таке враження, що вони не бачилися 10 років. Павло як колись зізнався, що Зоя і син – це найдорожче, що у нього є.

– А чому ж ти ніколи про це не кажеш? – здивовано запитала Зоя.

– Бо я думав, що ти сама це знаєш, – не менш здивовано відповів Павло.

Зоя усміхнулася.

– А квіти чому мені не даруєш? – запитала.

– Так я думав, що вони тобі не потрібні. Це ж просто трава, яка зів’яне, – щиро розвів руками чоловік.

– Та ні, Павле. Це не просто трава, яка зів’яне, це чар-зілля, яке зігріває жіночу душу…

Павло на хвилину замовк.

– То що виходить – щоб ти була впевнена, що я тебе люблю, я маю часто тобі про це говорити, і час від часу дарувати квіти?

– Ага, – посміхнулась щаслива Зоя.

– Нам, жінкам, для щастя багато не треба.

Джерело