Особлива новорічна ніч.  Був холодний, грудневий вечір. Тетяна сиділа біля вікна, і байдуже спостерігала за зимовою завірюхою. Це був її тридцять п’ятий Новий рік. За матеріалами

«Знову Новий рік, а я як завжди одна. Нічого не змінюється в моєму сірому, нудному житті» – подумала жінка відпиваючи ковток глінтвейну.

Таня зовсім недавно переїхала в нове котеджне селище. Вона – затребуваний художник. Жінка вирішила продати свою квартиру і оселитися ближче до природи. Колись давно, ще в студентські роки, вона вийшла заміж за свого однокурсника. Молоді прожили трохи більше року разом, а потім розлучилися. Після цього, Таня була одна.

Ніхто з її оточення не міг знайти пояснення її самотності. Таня дуже красива жінка. Красива брюнетка з виразними карими очима – розбила серце не одному своєму залицяльнику.

Прості відносини не цікавили жінку. Вона чекала свою любов. Чекала і вірила, що коли-небудь вони зустрінуться.

Бiй курантів вивів з роздумів жінку. Таня підійшла до столу і налила собі шампанське в келих. «Хочу зустріти свій тридцять шостий рік, разом з коханою людиною» – жінка загадала традиційно бажання і осушила келих.

Жінка меланхолійно повернулася до вікна. “Що це? Звідки в моєму саду взялася ця пляма?”. Таня вдивлялася в далечінь і не могла зрозуміти, що ж лежить в її дворі. Адже навколо все було засніжене білосніжним, пухнастим снігом.

Минуло кілька хвилин і пляма почала ворушитися. «Напевно, я божеволію» – подумала Таня. Накинувши на плечі пальто, жінка вирушила у двір.

На снігу вона побачила якогось чоловіка. Незнайомець щось бурмотів собі під ніс, і не міг піднятися.

– Хто ви? Що робите в моєму саду? – грізно крикнула жінка, посвітивши ліхтариком в обличчя нічному гостеві.

– Треба ж, такий молодий, а напився. Що ж робити з тобою? – в розпачі сказала Тетяна.

Жінка вирішила йти за підмогою. Як на зло, у сусідів було темно. «Ще не заселені, або святкують в місті. Потрібно йти до КПП, охорона повинна бути на місці» – подумала Таня і рішуче пішла по дорозі.

На вулиці стояв мороз, і не можна було допустити, щоб людина валялася в снігу. Тетяна здалеку побачила світло в хатинці охорони і полегшено зітхнула. Але скільки жінка не стукала, до неї ніхто не вийшов.

Їй хотілося плакати від розпачу. «Може він оклигав і пішов?» – з надією подумала жінка.

Увійшовши у двір, Таня побачила все ту ж картину.

– Вставай! Чого розлігся тут?! – в розпачі закричала вона і почала тягти його за руку.

Рука була дуже холодною, а чоловік лежав нерухомо. Жінка зібралася з силами і стала тягти незнайомця до дому. Хвилин через п’ятнадцять їй вдалося затягнути незнайомця в передпокій.

Несподівано хлопець прийшов до тями і сіл на підлозі.

– Добридень! Де я перебуваю? – здивовано подивився на Таню.

– Ви знущаєтеся? Це ви повинні пояснити мені, хто ви такий і що робили у мене у дворі? Як ви потрапили сюди? Перелізли через паркан? – суворо запитала Таня.

– Не знаю … Зовсім нічого не пам’ятаю. Я пішов проводити приятелів до воріт, вони заїжджали привітати мене з днем ​​народження. Міша з Олегом поїхали … А що потім було, не знаю …

Тетяна подивилася уважно на незнайомця. Великі сірі очі, мужнє підборіддя. Обличчя чоловіка було добрим і надійним.

«Саме з таким напевно можна раз і на все життя» – подумала Таня. «Звідки ці нездорові думки» – засміялася над собою жінка.

– Я не п’ю взагалі. У мене організм не сприймає спиpтне, – виправдовувався хлопець.

– Так, я, помітила … – посміхнулася Тетяна.

– Мене Антон звуть.

– Тетяна.

– Танечка, може у вас знайдеться чашка гарячого чаю? – жалібно запитав Антон і почав кашляти.

– Так я і думала! Все-таки застудилися! – докірливо промовила жінка.

– Піднімайтеся, підемо на кухню. Напою вас чаєм з малиною …

Через пів години, молоді люди сиділи біля каміна і весело сміялися. Антон зігрівся, і повністю прийшов в себе.

– Танечко, адже я тепер ваш боржник! Якби не ви … Треба ж мені було зайти в сусідній двір. Як я паркан переліз а такому стані … Не зрозумію …

– Буває. Добре те, що добре закінчується! Вам пощастило, що я опинилася вдома в новорічну ніч. Мене запрошували до себе друзі, але я на відріз відмовилася їхати. Тепер розумію чому …

– І чому? – поцікавився Антон.

– Напевно, щоб врятувати тебе! – засміялася жінка.

– До речі, це не жарти. Якби не ви, то мій день народження плачевно закінчився б. Танюша, а підемо ввечері на каток? – у Антона з’явився дитячий запал в очах.

– Так у мене ковзанів немає …

– Не біда! У мене теж немає! Я зараз поїду в місто і все виправлю! – посміхнувся хлопець.

Свій тридцять шостий новий рік, Тетяна зустрічала вже не одна, а разом з Антоном і донькою Сніжаною …

«Ось як буває в житті … Чекала довгі роки свого щастя, а потім підібрала його в саду …» – посміхалася Тетяна, дивлячись на своє щасливе сімейство. Той Новий рік вони запам’ятають на все життя.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.