Мій чоловік взагалі ні про що не хоче думати, ні по господарству не допомагає, ні з дитиною не займається, ні мені уваги ніякої не приділяє, ходить на роботу і грає в свої комп’ютерні ігри. Як з ним далі жити – просо не уявляю.

У чоловіка повинні бути амбіції. Дивишся історичний фільм і думаєш: чому раніше вони заради сім’ї готові були на все: переплисти море, ризикувати, заслужити титул і перебратися до столиці. Мені не пощастило зустріти на життєвому шляху таку людину, одружилася, як мені здавалося, вдало, а тепер як виплутатися з сімейних стосунків – не уявляю. Зі сторони все добре: чоловік, дитина, квартира, а перспектив абсолютно ніяких. За матеріалами

Чоловік працює менеджером середньої ланки, зарплата для нашого міста непогана, але як на мене Олег міг би більше старатися. Я сама теж не відсиджуюся вдома, як виповнився дитині рік, вийшла на роботу. А що робити? Гроші потрібні, кредит з’їдає все до копійки.

Я працюю на пошті. І це з моєю освітою: закінчила університет і в результаті що? Наше відділення типове, постійно ходять люди, кожен незадоволений, всім хочеться швидше. Я розумію, що бабусі не бачать екран терміналу оплати. У нас постійно, крім роботи біля каси доводиться розбирати посилки і кореспонденцію в коморі. І якби ж то за це добре доплачували. І не піти звідси ніяк, хоч якийсь дохід. Дивилася інші варіанти: ще гірше.

Вся ситуація – одна велика помилка. Дитина не винна, але мені навіть дивитися на Івана не хочеться, а возитися з ним треба. Напевно, не варто мені було, чотири роки тому, намагатися втілювати свою давню мрію: вдало вийти заміж. Однією бути не хотілося, боялася, що без приданого і багатих батьків потім ніхто не гляне на мене, залишуся одна. Ось і вибрала варіант з тих, що трохи краще. Кирило з хорошої сім’ї, якщо чесно, думала його батьки допоможуть, та не вийшло.

Він наївний до неможливості, пару раз зустрілася з ним і все – надів на палець дешевеньку обручку. Могла б зрозуміти, здобич яка легко йде в руки – брати не варто. Він нічого не бачив в житті, все його влаштовує: прийде з роботи гляне на дитину і давай грати в комп’ютерні  ігри – у нього своє віртуальне життя повне пригод. Ну що він там знаходить? На роботі не рухається, так і тут як фігура з музею Тюсо. Мені соромно показатися з ним на вулиці, нічого в ньому не залишилося від веселого хлопчика, якого я знала. Потрібно хоч трохи себе тримати в порядку, я намагаюся вибратися в спорт-зал, а він розжирів як кабан.

Мені просто нема чим мотивувати чоловіка: кохання не залишилося. Він мене і на початку відносин на руках не носив, мабуть теж відірватися від батьків хотів, а тут я з’явилася.

Намагаюся тиснути на його батьківські почуття що Вані потрібно нове ліжечко, що куртку варто поміняти так як з цієї він виріс. Марно, підробіток шукати не хоче. У нього в минулому році була відпустка – так він поїхав на риболовлю з друзями. Замість цього він би міг пару днів попрацювати понаднормово, у нього їх оплачують. Я, як тільки з’являється час, допомагаю доньці знайомої з навчанням, хоч на щось мої університетські знання знадобилися, доповіді виходять відмінними.

В цьому році ми Новий рік навіть не відзначали. Нарешті купили посудомийну машину, просто лягли спати як в будні, на святковий стіл грошей не залишилося. Якщо чесно і не хотілося: моя мама не пішла б до нас через пів міста, а Марія Петрівна, свекруха, навіть через телефон не привітала. По суті квартира у нас напівпорожня, мінімум меблів. Я спершу раділа яка велика квартира, а потім сто разів пошкодувала про взятий кредит. Мене він і утримує поруч з Олегом. Подумую подати на розлучення і на аліменти, не сумніваюся, що чоловік буде платити, але це будуть не гроші, а милостиня.

Фото ілюстративне, з вільних джерел