Два роки я зустрічаюся з чоловіком і зараз зрозуміла, що це мені просто набридло, все перегоріло всередині. Спочатку, звичайно, були бурхливі почуття, гучні обіцянки та великі надії. Чесно сказати, я кохала його та кохала сильно. Так само вірила, що він кохає мене.

Він говорив і досі каже, що йому потрібна сім’я, що він любить мене та мого сина, що намагається заради майбутнього. Тільки коли це майбутнє настане, не знаю. Наші стосунки побудовані так, що він дзвонить мені та питає вдома я і приїжджає з ночівлею.

Як правило, це відбувається коли син у моїх батьків або на дачі, 3-4 рази на місяць. Усі вихідні ми проводимо окремо, у нього постійно справи, особливо влітку. Я ж їду на вихідні на дачу, зі мною він не їздив за два сезони жодного разу. Цієї зими з січня по квітень він переїхав до мене, і ми жили як сімейно.

В принципі все було добре, з дитиною вони порозумілися, я раділа. Грошей він давав мені не дуже багато. З грошима постійна проблема, він платить аліменти колишній дружині на двох дітей. Він постійно скаржиться, що грошей не вистачає.

Я входила в його становище, але, якщо чесно, зараз мені це вже набридло. Як можна мати сім’ю, якщо немає грошей? Ясна річ, він не забезпечуватиме мене і мого та сина, хоча мені це й не потрібно. Але не знаю, чи правильно жити з жінкою у неї вдома та давати гроші тільки на себе?

Настала весна, і він поступово з’їхав від мене, бо знайшов другу роботу, весь час проводив там, та й травневі свята настали, які ми провели окремо. Ще влітку ми з’їздили до Карпат в поїздку за мій рахунок, у нього не було грошей, тому він просив мене сплатити і тепер він мені їх повертає частинами.

У принципі всі проблеми та питання я вирішую сама. Іноді я прошу в нього допомоги, але рідко. Мені прикро, що він завжди приїжджає з порожніми руками до мене, проте повечеряти і поснідати у мене ніколи не відмовляється. Хочеться якийсь подарунок хоч іноді, просто як знак уваги. Ми ніколи не були ні в кафе, ні в кіно, взагалі ніде.

Ось зараз я сиджу і думаю, а чи треба воно мені все? Почуття притуплюються, а за підсумком стосунки здаються порожніми. Він доводить, що любить мене, але цього не відчуваю. Я вважаю, що він живе так, як йому зручно та все. Немає розвитку відносин, і я не хочу, і не змушуватиму його.

Думаю, мені варто з ним розлучитися, бо спілкування мене тяжить. Але переслідує страх, що я більше нікого не зустріну. Мені дуже хотілося, щоб син виріс у повній родині, щоб був чоловік у домі як приклад. Мій чоловік та його батько давно зник безвісти.

Звичайно, жінка з дитиною нікому не потрібна. Виходить він просто скористався моєю ситуацією, годує обіцянками, а сам отримує зручність. Що робити далі не знаю, допоможіть порадою.

КІНЕЦЬ.