Валерій Іванович встав рано, вмився і пішов на кухню. Дружина вже приготувала сніданок. Валерій глянув за стіл і ахнув. Там стояли якісь незвичайні сири в гарних баночках. Валерій Іванович з’їв усе, здивовано піднявши брови. Дружині він нічого не сказав. Але ввечері після роботи йому на вечерю Лідія Петрівна поставила не як завжди, котлетки з картопелькою, а суші! – Лідо, що це все означає?! – Валерій рота розкрив від здивування

 

-Ну, чому мені завжди так не щастить? Ні, мамо, ти тільки не ображайся, я вас з татом дуже люблю.

Ти скажеш, що знову… А що робити?! Не знаю навіть, як тобі сказати, ну є ж у тебе заощадження.

Ні, мамо, я ваші прибутки не рахую, ну ти що. Але ти просто сама казала, що до пенсії ви все хочете оновити.

Значить, є. Я ж тобі не кажу, що Світлані батьки на перший внесок на іпотеку дали і вона тепер у своїй квартирі живе.

Розумію, що у Світлани тато багатий, не у всіх такі.

Спасибі, що ви мені на машину трохи підкинули, я і сама решта виплачу.

Просто я ще зі своїм кредитом не розплатилася, мені поки що не дадуть. А тут якийсь мужик учора мою машину на подвір’ї зчепив. І поїхав…

Тепер машину за свої треба ремонтувати. Мамо, я пам’ятаю, що тато був незадоволений, що я машину в кредит взяла.

Казав, що за грошима жити треба. Але я не хочу жити весь час, як біднячка! Ти ж знаєш, мені в інститут на двох електричках дуже незручно їздити.

У нас майже всі машини мають. Мамо, може ти даси мені на ремонт, тільки татові не кажи. А я потихеньку тобі віддам? Га, мамо? Ну будь ласка.

Лідія Петрівна важко зітхнула. Ох вже ця Софійка. Батько, звичайно, з нею строгий.

Любить приводити приклади, як вони раніше з ним жили в одній кімнаті.

Їздили працювати на громадському транспорті. І прали руками, бо пралки не було. Але Софійка справді хоче все й одразу, а де їм взяти?

На життя купа грошей іде. Правду батько каже, що Софійка зовсім не знає ціну грошам.

-Ма-амо, ну що? – донька чекала відповіді.

-Добре, скільки тобі потрібно? – Лідія Петрівна потяглася за гаманцем.

Ну, як доньці не допомогти?!

-Мамо, я машину в ремонт віджену, вони подивляться і скажуть скільки. А я віддам! Ну, хочеш, я цілий місяць буду додому на всіх продукти купувати. Ти ж говориш на це багато йде. От і подивимося, яка я господиня, га, мамо? – Софійка поцілувала вдячно маму. – Дякую, матусю, я побігла.

Лідія Петрівна усміхнулася їй вслід. Софійка дівчина гарна. І навчається, і працює. І по хазяйству допомагає. Нехай сама похазяйнує, їй корисно. А на ремонт вони їй і так дадуть без віддачі. Але потім про це скажуть.

Батько на словах тільки строгий.

Хоче, щоб вона життя розуміла. А так він добрий, Софійку дуже любить, все готовий віддати.

Що робити, немає в них на квартиру. Не у всіх такі доходи. Але вони Софійку і годують, і одягають, хоч вона й працює.

Стараються, як можуть.

От би їй ще хлопця знайти хорошого. А то все про Стаса якогось усі вуха продзижчала.

Схоже, через нього й машину купила. Але щось за її розповідями цей Стасик Лідії Петрівні зовсім не подобається.

Легкого життя хоче, а батьки його балують. Ось і Софійка зі шляху збивається.

Валерій Іванович встав рано, вмився і пішов на кухню. Дружина вже приготувала сніданок.

Валерій глянув за стіл і ахнув.

Там стояли якісь незвичайні сири в гарних баночках.

Валерій Іванович з’їв усе, здивовано піднявши брови. Дружині він нічого не сказав.

Але ввечері після роботи йому на вечерю Лідія Петрівна поставила не як завжди, котлетки з картопелькою, а суші!

-Лідо, що це все означає? – Валерій рота розкрив від здивування.

-Валерію, це суші. Софійка хазяйнує, вчиться господарювати.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩