Валерій Іванович встав рано, вмився і пішов на кухню. Дружина вже приготувала сніданок. Валерій глянув за стіл і ахнув. Там стояли якісь незвичайні сири в гарних баночках. Валерій Іванович з’їв усе, здивовано піднявши брови. Дружині він нічого не сказав. Але ввечері після роботи йому на вечерю Лідія Петрівна поставила не як завжди, котлетки з картопелькою, а суші! – Лідо, що це все означає?! – Валерій рота розкрив від здивування

 

-Лідо, я бачу, що суші. Тільки чого це зараз?

Софійка почула, хмикнула, мовляв все по-старому хочуть. Але тато її здивував:

-Ну гаразд, суші так суші, дякую, дочко, – він взяв палички, і став у соус шматочки вмочувати. – А що, красиво живемо!

Потім були пироги на замовлення, потім лазанья, потім піца.

Софійка завжди хотіла їжу на замовлення купувати, навіщо час на приготування витрачати.

Не так і дорого…

Але на другому тижні у Софійка скінчилися гроші. А Валерій Іванович тільки посміюється.

-Ну що, не дорого, кажеш? Га, доню? Тоді давай ще щось. Що там ми ще не замовляли?

Софійка сміється.

-Гаразд, тату, зрозуміла я все. Мені й самій ця їжа не домашня набридла. Та й правий ти, мені ця показуха і хвастощі теж не подобаються вже. Один знайомий мені заявив, що в мене й телефон не останньої моделі. І машина така собі. Це він мене цим барахлом міряє!

-Це ти про Стаса? – уточнила Лідія Петрівна.

-Ну так, мамо, хоч яка різниця про кого. Я взагалі кажу. Подумаєш, Світлані на квартиру дали. З батьків тягнути, дуже розумним бути не треба!

Батьки переглянулися – ось як, росте донька.

Увечері після занять Софійка бігла на електричку. Її наздогнав Антон, хлопець із їхньої групи:

-Привіт, а ти що, не на машині?

-Привіт, а що?

-Та ні, нічого, ти просто завжди така крута на машині до тебе і підійти страшно. А тут по простому, ось я і запитав. Давно хотів тебе запросити в кіно.

Софійка посміхнулася:

-Та ні, я не крута. Просто мені, як усім, батьки допомагають. Мені ось мої мама й тато допомогли стати дорослою. І ще навчили приймати рішення.

-І що ти мені відповіси? – Антон напружився – Софійка така непередбачувана.

-Тобі? – Софійка вичікувально подивилася на Антона. Було видно, що йому дуже важливо, що вона скаже.

-Терпіти не можу таких маминих синків. Такі хлопці не на мій смак!

Антон густо почервонів, хотів заперечити, що він не такий.

Просто він дуже любить свою маму. Вона його без батька ростила.

І змогла навчити його бути справжнім чоловіком. Він уміє робити все по дому. А ще він навчається та працює. Антон досягне всього сам. Він хоче, щоб дівчина, яка погодиться стати його дружиною, була з ним щаслива.

Але Антон промовчав. Схоже все-таки Софійці подобається Стас. У нього крута тачка, тато багатий. Живе у закритому котеджному селищі, куди Антону з ним тягатись.

Софійка трохи почекала, і продовжила:

-Терпіти не можу таких маминих синків, як Стас. Що не скаже – кругом у нього мама і тато, сам нічого не може. Тільки й розмов, що про машини, одяг, поїздки. А ти, Антоне, нормальний хлопець. Ну що, в кіно?

Коли Софійка сказала батькам, що хоче познайомити їх зі своїм хлопцем, Лідія Петрівна запереживала, що це Стас.

-Мамо, тату, будь ласка познайомтеся, це Антон, – поруч із Софійкам стояв звичайний хлопець і ніяково посміхався…

КІНЕЦЬ.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩