Вибираючи між мною та чужою дитиною, мама обрала чужу дитину. Тепер вона залишилася сама і просить мене пробачити, але я причин для прощення не бачу.

Коли мені було вісім років, мама вийшла заміж. Це був другий її похід у РАЦС, з моїм батьком вона розійшлася ще в ранньому дитинстві, я його навіть не пам’ятаю.

У маминого нового чоловіка також був другий шлюб. Від першого в нього залишився син, який жив із ним. Я не дуже вдавалася в його історію, але щось начебто було про залежність його першої дружини.

Ми переїхали до маминого чоловіка. Квартира була двокімнатною, тому я мала ділити кімнату з п’ятирічним зведеним братом.

Йому це не сподобалося, він намагався вижити мене зі своєї території. Кусався, плювався, бився, обзивався, але йому за це нічого не було, але варто будо мені дати відсіч, як він тут же біг скаржитися батькам і мене чекали неприємності.

Я теж скаржилася, і мамі говорила, і її чоловікові, але мене наче не чули. Мама суворо говорила, що я маю потоваришувати з братиком, а мамин чоловік просто відмахувався, як від мухи. Доводилося терпіти, ковтати сльози та чекати, коли все зміниться.

А змінилося десь через рік нашого спільного життя, але не так, як я очікувала. Мамин чоловік заявив, що його дістали наші скандали, і якщо мама не навчила мене правильної поведінки, то мені нема чого робити в їхній родині та подавати поганий приклад його синові.

Мама йому навіть нічого не заперечила. Мене просто зібрали та відвезли до бабусі. Мама з бабусею серйозно посварилася, я чула їхні крики, а потім мама поїхала, а я лишилася.

Бабуся мене любила, але характер у неї був важкий, до того ж вона звикла жити одна, а тут їй на старість скинули на руки мене.

Мене перевели до школи, яка була біля бабусиного будинку, перевезли всі мої речі, а потім я маму бачила лише на свята. Вона приїжджала перед новим роком, моїм днем народження та на пасху, бабусю з днем народження вона вітала телефоном.

Щоправда, від її приїздів користі було мало. Приїде, подарує якусь нісенітницю, бо вона гадки не мала, що мені подобається, що я хочу, посидить пів години, відбуваючи обов’язок, а потім поїде до наступного разу.

Років до дванадцяти я спеціально намагалася не бути вдома в ті моменти, коли приїжджала мама. Не хотіла її бачити, бо вона мене зрадила.

Сама виховувала чужу дитину, а мене скинула на бабусю. Дякую, що не до дитячого будинку. Бабуся мене хоча б любила і дбала про мене.

Бабуся мені ніколи нічого не говорила з приводу матері. Навіть те, що я уникала зустрічі з мамою, бабуся сприйняла спокійно. Сказала, що це моє життя, мені вирішувати.

Після мого чотирнадцятиліття мама перестала приїжджати, вітала тільки повідомленнями. Я нічого не відповідала, бо мені не було чого їй сказати. А за два роки й це припинилося.

Знову мама з’явилася в моєму житті рік тому. Мені вже двадцять вісім років, своя сім’я та дитина, яка бабусею кличе мою бабусю.

Мама зателефонувала і немов не було всіх цих років, запропонувала зустрітися. Мені стало цікаво, що їй потрібне, і я погодилася.

Враження на мене мама не справила. Сильно постаріла, але на це й слід було чекати, стільки років не бачилися. Мені розмовляти з нею не було про що, так що я її слухала.

Якщо прибрати всі ліричні вставки та думки на абстрактні теми, то виходила така історія.

Чоловік мами два роки тому пішов з життя, а тепер його син, якого вона виховувала, на якого вона мене проміняла, вирішив, що затрималася мати на квартирі батька, зажадав, щоб вона з’їхала. Квартиру батько сину заповів.

До бабусі вона їхати не хоче, у них погані стосунки, на свою зарплату вона може винайняти квартиру, але більше грошей не залишиться, загалом, їй потрібна моя допомога.

Не розумію, з чого вона вирішила, що я їй допомагатиму? Я їй прямо сказала, що нехай їй допомагає той, кого вона виховувала. До мене які питання?

Вона майже двадцять років не цікавилася моїм життям, поставивши все на пасинка та чоловіка, а тепер я повинна допомагати?

Я розрахувалася за дві кави та пішла. Нехай до сина свого чоловіка звертається, йому вона може й мати, а мені ні.

КІНЕЦЬ.