– Не чекала я такого від тебе, сестричко! Ти мені радиш в Польщу на заробітки їхати, замість того, щоб мене підтримати у важкий час, – стала плакатися мені у слухавку моя двоюрідна сестра.

А чим я можу їй зарадити? Як на мене, то вона сама в усьому винна. Я не раз її попереджала, що так не можна, але ж хіба вона мене слухала?

Від Марини пішов чоловік, залишив її з двома дітьми без грошей, а вона не знає, як їй тепер жити. Питає моєї поради, а я взяла і сказала прямо, як думаю – порадила сестрі їхати в Польщу на заробітки, а вона за це на мене дуже образилася.

В свій час Марина доволі вдало вийшла заміж. Петро її дуже хороший, добрий чоловік, і копійку вмів заробити. Постійно їздив на заробітки, старався заради неї і донечок.

Сама ж Марина настільки розлінилася, що не те, що на роботу не ходила, вона навіть їсти чоловікові не готувала, коли той приїжджав у відпустку.

Якось я була у них вдома і була свідком ситуації: Петро попросив Марину, щоб вона зробила йому вареників. Якби я була на її місці, то мене навіть просити б не треба було, адже чоловіка пів року не було вдома, зрозуміло, що він скучив за домашньою їжею.

Але Марина навіть не думала нічого робити, сказала, що чоловік обійдеться, а захоче, то зварить собі макарони. Мене тоді її поведінка дуже зачепила.

Адже вона тримала в руках кілька тисяч доларів, які привіз чоловік, і за які вона збиралася жити наступних пів року, але зробити вареники для такого чоловіка їй було важко.

Я тоді її попередила, що добром це не закінчиться, адже чоловік не банкомат, йому також потрібна любов і турбота. “Що для одного непотріб, для іншого – знахідка”, – попередила я тоді сестру, і як у воду дивилася.

Бо Петро на заробітках собі іншу знайшов. По телефоні Марину попередив, щоб та готувалася до розлучення.

– Старшій доньці я куплю однокімнатну квартиру, а молодшій буде наша квартира. А ти, Марино, думай, як будеш жити далі, – сказав Петро.

Марина від його друзів, з якими він був на заробітках, дізналася, що жінка, до якої Петро пішов, на 10 років старша за нього.

– Та як він міг! Та на кого він мене проміняв! – плакалася мені у слухавку Марина.

Я знайшла ту жінку в соцмережах, і мені вона сподобалася – зовсім не виглядає на свій вік. А головне, що Петро біля неї стоїть щасливий, посміхається навіть.

А біля Марини він не посміхався, бо вона постійно його картала, що він щось не так робить, він їй постійно був винен, тільки не зрозуміло що.

От йому це і набридло, і він вирішив змінити своє життя. І хоч Марина мені сестра, та я в цій ситуації підтримую Петра, він все зробив правильно.

– Куди ж я піду на роботу? В мене ж досвіду нема, мене нікуди не візьмуть, – скаржиться Марина.

– В Польщу їдь, на заробітки, там якраз сезон збирання ягід почався, так що зможеш непогано заробити, – щиро порадила я сестрі вихід з складної ситуації, в яку вона потрапила.

Але замість того, щоб прислухатися до поради і спробувати змінити своє життя, сестра на мене образилася. Каже, що я сама на заробітки не їду, а її відправляю.

Я не їду, бо в мене зовсім інша ситуація. А на її місці я саме так би і зробила. Та Марина стоїть на своєму – чоловік її кинув, значить повинен її забезпечувати.

А я вважаю, що нічого вже він їй не винен, пора і самій про себе подбати. А на чиїй стороні ви в цій ситуації?

Джерело