Відколи я приїхала додому з Італії, свого чоловіка я не впізнаю просто. Та він був привітнішим до мене навіть тоді, коли мене 10 років вдома не було. Ми ж з ним щодня по телефону говорили, радилися що і як робити. А тепер, коли я вдома, поруч біля нього, він і слова не скаже.

Зранку поснідає і на роботу йде, а з роботи приходить пізно. Інколи навіть не вечеряє, хоча я завжди готую і залишаю на плиті. Я відчуваю, що з ним щось не так, але не розумію, що саме.

Пробувала поговорити, але він не підтримує розмову. Каже, щоб я не вигадувала. Але ж ми, жінки, відчуваємо якщо щось не так. Я ж думала, що у нас всі проблеми позаду, та виявилося, що ні.

Мені 58 років, чоловікові моєму в цьому році буде 60. Одружилися ми з великої любові, були доволі молодими, у нас нічого не було, але ми були щасливі. Особливо, коли у нас народився синочок, якого ми назвали в честь чоловіка Богданом. Так що у мене було два Богданчика: старший і молодший, заради яких я і жила.

Ми з чоловіком жили добре, навіть не пригадую, щоб ми колись сперечалися з ним. Просто я його дуже любила і все йому пробачала. Що не кажіть, але спокій в родині в багатьох аспектах залежить від мудрості жінки, і саме на цьому тримався наш успішний шлюб.

Ми собі так добре жили, що нам багато друзів і сусідів навіть заздрило. Але ніхто не знав, що насправді коїться в нашій родині. Коли сину нашому було років 10, мій чоловік прийшов додому і оголосив, що у нього є інша жінка, він нею дуже захопився, і тепер не знає, що йому робити.

У мене був вибір: розлучитися з ним і відпустити його до коханої, або ж спробувати зберегти сім’ю. І я знову вчинила як мудра жінка – вирішила все пробачити і рятувати наш шлюб, адже чоловік був настільки розгубленим, що сам не знав, що йому робити.

Ми тоді сіли, поговорили, згадали, як у нас все починалося, я намагалася пробудити в ньому найприємніші спогади, які б спонукали його залишитися в родині, і мені це вдалося.

Богдан сказав, що йому треба подумати, а через день оголосив, що все в минулому, він залишається зі мною і сином, а про ту жінку він назавжди забуде.

Мені було цього достатньо, тоді я навіть не поцікавилася, хто ця жінка, до якої хотів піти мій чоловік. А даремно, бо вона повернулася в наше життя через 15 років, і так неочікувано, що в це навіть повірити важко, що так буває.

Наш син Богдан вирішив одружуватися. Як годиться, ми запросили на знайомство батьків нареченої. Приїхала одна сваха, бо вона з своїм чоловіком вже давно була розлученою.

Я відразу помітила, що мій чоловік змінився в обличчі, коли її побачив, але я і подумати не могла, що це саме та жінка, з якою у нього колись був роман. Оце так доля закрутила нами!

Син про це нічого не знав, і я вирішила, що краще буде, якщо він нічого і не знатиме. Та й чоловік клявся, що все давно в минулому, і мені нема про що хвилюватися. А сваха робила вигляд, що ніколи нічого не було.

Я повірила і заспокоїлася. Ми одружили наших дітей, сваха забрала їх до себе жити. Але я не дуже хотіла, щоб мій син жив у них, бо не хотіла, щоб чоловік ходив туди і бачився з мамою невістки.

Тому я вирішила, що поїду за кордон на 3-4 роки і зароблю молодятам на житло, щоб вони жили окремо. Чоловік мене в цьому підтримав і я поїхала.

Коли квартира для сина вже була придбана, я захотіла ще трохи попрацювати, щоб наш будинок підремонтувати. Ми з чоловіком порадилися, що я зароблятиму гроші, а він буде займатися ремонтними роботами. А ввечері майже щодня ми говорили по телефону і радилися, що робити далі.

Коли в нашому будинку вже все було готово, я вирішила, що буду повертатися. Мріяла, як ми з чоловіком, нарешті, щасливо заживемо. Але тепер я бачу, що все зовсім не так, як я мріяла. Я не можу зрозуміти, що сталося, чому Богдан став таким чужим?

Чоловік просто відвик від мене, чи у них з свахою потай відновилися стосунки?

Джерело