Хто б міг подумати, що на старості років я знову покохаю і почуватимуся молодою і красивою. Чоловік пішов із життя, коли наш син ще був дуже маленьким. Після нього я з дитиною переїхала до міста, щоб знайти нормальну роботу.

Нині син уже доросла, самостійна людина та батько прекрасної дочки. «Дитину я виростила, тепер можна пожити і для себе»: подумала я і вирішила повернутися до рідного села, ближче до природи та чистого повітря.

Тут я несподівано для всіх зустріла одного чоловіка. Він – розлучений. Дружина пішла до іншого, поки вони були молодими,

і з того часу мій новий знайомий розчарувався в жінках, доки не зустрів мене (він сам зізнався). Спершу ми мали цукерково-букетний період. З місцевого мужика з брудними штанами та неголеним обличчям він перетворився на справжнього кавалера: купив собі костюм, нові туфлі, постригся.

Щодня він стояв біля мого будинку з букетом квітів (з сусіднього городу), допомагав у господарстві, іноді навіть поливав квіти, доки я спала. Одного разу , коли потай від мене залицяльник намагався відремонтувати вікно на другому поверсі, спіткнувся і впав.

Я його знайшла в кущах лише вранці, пошкодувала, відвезла до мене додому, обробила рани. З того часу ми й живемо разом:

вранці працюємо на городі, увечері п’ємо чай із печивом і дивимося серіали. Сусіди радіють за нас, питають, а коли буде весілля, а я навіть думати не хочу про це.

Я поки що синові нічого не сказала про нового чоловіка. Адже ми не молоді, соромно буде перед родичами. Навіть не знаю, як буде краще. З одного боку, я маю право на щасливе життя, а з іншого, що подумає син, наші знайомі…

Джерело