Мене звати Вікторія. Нещодавно мені виповнилось 32 роки. Маю власну студію дизайну. Виховую двох прекрасних донечок.

У нас забезпечена сім’я. Маємо все необхідне, щоб жити у власне задоволення. Дві машини на сім’ю, красивий будинок та дача. Можемо дозволити собі відвідувати ресторани та кілька разів на рік їздити на відпочинок за кордон. Мої батьки вже пенсіонери. Вони теж живуть у достатку.

Я звикла до хорошого життя і навіть не замислювалась, що є багато людей, особливо пенсійного віку, які не мають елементарних речей. Якось я поверталась додому з дачі. Там залишились мої батьки з онучками, а мені потрібно було в місто у справах. Край дороги стояла старенька бабуся з ціпком та торбинкою в руках. Мені, якось так шкода її стало, вирішила, запропоную підвезти.

Вона сіла в авто. Я звернула увагу на зовнішній вигляд старенької — схоже з грошима геть скрутно. Вона здавалася такою безпомічною та кволою. Худа, зморшкувата, загрубіла шкіра на руках. Одягнена у затертий, зношений одяг.

Бабуся чемно попросила підкинути її до міста. Дорогою ми багато говорили й старенька розповіла мені трохи про своє життя.

Я дізналась, що вона мешкає в селі одна. Грошей постійно не вистачає. Майже вся пенсія йде на сплату комунальних послуг. А ще ж їжу і ліки за щось купляти треба.

Коли живим був її чоловік, то було набагато легше. Він був для жінки опорою. І на дві пенсії легше прожити, ніж на одну. А коли Михайла Степановича не стало, жити стало скрутно.

Добре, що є невелика земельна ділянка біля хати. Там можна вирощувати картоплю, цибулю, інші овочі — все ж не купляти у три дорога. І курей розводить, щоб яйця свіжі були. Але ж за всім потрібен догляд. Роки вже не ті, щоб самій з усім справлятись. Маргарита Дмитрівна, так її звали, розказала, що працювала завучем у сільській школі. А, коли вийшла на пенсію, то отримує мізер.

Я пошкодувала стареньку. Дістала тисячу гривень, щоб хоч чимось допомогти. Бабуся не хотіла брати, їй було ніяково, але зрештою, я її таки вмовила. Вона не знала, як і дякувати.

Вже кілька днів ця зустріч не виходить у мене з голови. Це ж яка несправедливість, що люди, які працюють на благо країни, у пенсійному віці не забезпечені елементарним.

КІНЕЦЬ.