А мені завжди не подобалося, що у зятя робота з відрядженнями. З дому завжди пропадає, ось тобі і результат!

10 років тому моя Танюшка вийшла заміж. Спочатку молоде подружжя жили в мене. Але дочці дуже хотілося облаштувати своє гніздечко, тож незабаром вона з чоловіком орендувала окрему квартиру.

Через якийсь час молодь почала замислюватися про своє житло. Але грошей на нього у них, звісно, ​​не було. Я була б рада допомогти, але всі заощадження і так пішли на весілля. Тоді зять і вирішив, що настав час шукати більш серйозні шляхи заробітку.

Корисні знайомства допомогли йому влаштуватися далекобійником. Залишалося отримати відсутні категорії водіння, і вперед заробляти.

Тільки мені відразу не сподобалося, що робота у Павла буде з відрядженнями. Одному Богу відомо, скільки часу Танюшці доведеться проводити на самоті. Та й небезпечно якось!

Але Паша нас заспокоював:

«Я чудовий водій, не переживайте! Таня, адже ти хочеш, щоб ми скоріше купили квартиру. Доведеться потерпіти заради нашого майбутнього! Дочка лише мовчки кивала у відповідь, але я бачила, як важко їй було».

А потім донька завагітніла. Я давно мріяла про онуків, тож дуже зраділа. Паша також був на сьомому небі від щастя. А ось Танюша чомусь вічно ходила похмура. На мої розпитування вона реагувала спокійно. Казала, що просто дуже сумує за чоловіком.

Паші справді часто не було вдома. Я завжди відчувала, що рано чи пізно робота з відрядженням вилізе боком. Власне, так і сталося. Нещодавно говорила ввечері з донькою, вона сказала, що проводила чоловіка у чергове відрядження. А наступного дня я побачила його в магазині з розфуфиреною нанянкою.

Мовчати не стала і відразу підійшла до Паші:

«Ах ти негідник! Прохолоджуєшся тут з якоюсь мимрою, поки моя дочка сидить удома і думає, що ти працюєш?! Та як тобі не соромно!»

Зять явно не очікував побачити мене і ніби язик проковтнув. Справа була у будівельному гіпермаркеті, де я не частий гість, самі розумієте. Літня сусідка попросила дещо подивитися для неї, ось я й поїхала на інший кінець міста. Не марно!

Жінка, з якою я застукала свого зятя, подивилася на мене здивованими очима і сказала, що я все не так зрозуміла. Потім Паша пропищав:

«Маріє Андріївно, я зараз все поясню! Це Каріна, вона дизайнер. Я хотів зробити Тані сюрприз і пригледів нам на квартиру. Тепер хочу накидати зразковий план ремонту та здивувати Танюшку! Ми тут дивимось матеріали».

Тоді соромно стало мені. Ця жінка хоч і виглядала злегка зухвало, але на мимру не була схожа. Я все одно трохи сумнівалася у словах Паші, тож попросила показати якісь докази. Коли я побачила фотокартки квартири, переконалася, що зять не бреше.

Я не стала заважати Паші та пішла. Весь вечір мене мучили думки про цю зустріч. Сюрприз це, звичайно, добре, але мені дуже хотілося поділитися з дочкою тим, що сталося. Останнім часом стосунки Тані та Паші трохи натягнуті. Тому я хотіла показати їй, як сильно він її кохає. Не все ще втрачено!

Коли я поділилася з донькою новиною про квартиру, вона заплакала.

«Доню, що трапилося? Адже він не зраджує тобі, я точно тобі кажу, я все перевірила! Совісно ходив магазином і вибирав найкращі матеріали для вашого майбутнього гніздечка!» – протараторила я.

Та Таня плакала не через це:

«Мам, справа не в Паші, а в мені! Пам’ятаєш, Пашки якось цілих 2 місяці не було? Я місця собі не знаходила. А потім випадково зустріла у магазині свого однокласника Ваську, з яким колись зустрічалася. Якось усе закрутилося, закрутилося…»

Після останніх слів Таня показала на свій живіт, і я зрозуміла.

Дочка почала плакати ще дужче, казала, що помилилася і любить Пашу, не хоче його втрачати. І тоді я порадила Тані залишити все як є. Знаю, що це неправильно, але я вірю, що ця брехня на благо!

Я познайомилася зі своїм чоловіком, коли нам було 17 років. Він був цікавим, розумним хлопцем з не зовсім нормальної сім’ї, але намагався вибратися з цього і самореалізуватися. Я була з

Саме жахливе побачення в моєму житті сталося, коли я вчилася на четвертому курсі меду. Нічого не віщувало біди, коли зі мною познайомився хлопець на вулиці. Він запросив мене в кафе.

Люба ніколи не залежала від думки інших, але часто прислухалася до батьківського слова. Вона слухала батька, коли той казав їй куди вступати, слухала коли замість неї вирішували її долю щодо