Вийшло так, що на сьогоднішній день в житті у мене склалася не дуже проста ситуація, на жаль.

За освітою я вчитель німецької мови та спочатку працювала за своєю професією, але потім вивчення іноземної мови в школах змінили на англійську, і я залишилася без роботи, на жаль для мене.

Деякий час я ще перебивалася репетиторством, та одиниці ще вивчали цю мову, адже всі переключилися на англійську, тому згодом я просто пішла працювати на завод.

Містечко у нас зовсім невеличке і особливого вибору роботи в ньому немає.

Тому останні десять років я ходила на нецікаву роботу, і як порятунку чекала виходу на пенсію.

І ось цей довгоочікуваний момент настав: в наступному місяці я виходжу на заслужений відпочинок і нарешті зможу сидіти вдома і займатися своїми справами, більше гуляти та насолоджуватися життям, про що я мріяла дуже давно.

Але не тільки у мене, виявляється, були плани на мій заслужений відпочинок, на нього були плани і в родини моєї.

Минулого тижня до мене в гості приїжджав мій рідний син Сергій з невісткою та дитиною.

Так вони вже запланували поїздку в Ужгород, планують відпочинок і дуже хочуть, щоб я няньчила їх маленького трирічного сина, поки вони будуть там відпочивати і відвідувати санаторій.

За цим фактом, звичайно, це мій онук і я як бабуся могла б з ним і посидіти.

Але я абсолютно не звикла проводити час з маленькими дітьми, та й не входило це в мої плани на старості років і це дуже складно для мене, це правда.

Та й взагалі, по-моєму, це якось не правильно з їх сторони, хоча я й бабуся: не встигла я вийти на пенсію, як вони вже хочуть залишити свою дитину на мене, щоб мати менше клопоту, а за рахунок мене заробляти собі чималі гроші.

Щиро зізнатися, я так чекала свого виходу на заслужену пенсію, щоб нарешті відпочити від усього, приділити час собі і своїм бажанням.

А діти зовсім не думають про мене, їм лише б спихнути на когось свої проблеми, а самі відпочивати будуть, бо думають лише про себе лише.

Ще у ті далекі роки, коли мій рідний син був ще зовсім маленьким, мені ніхто не допомагав з ним.

Чоловік був днями на роботі, а я одна крутилася з дитиною одна.

Про те, щоб мої чи чоловікові батьки посиділи пару годин з онуком, і мови не могло бути.

Ми батьки, а значить і син всюди з нами –  таке у них розуміння цього.

Звідки у мого сина таке розуміння зараз я навіть не знаю, що можна ось так просто віддати онука мені на цілий тиждень, розуму не прикладу.

Ймовірно, це невістка його намовила, дружина мого сина Світлана.

Її батьки, свати мої, майже на кожних вихідних сидять з онуком, як ніби у того немає рідних мами і батька.

Так, напевно, Світлана вирішила, що і я буду у них на побігеньках, і синові моєму це представила так.

Коли я відмовила їм у цьому, то син непривітним тоном почав звинувачувати мене в тому, що я погана бабуся.

Чому я замість заслуженого відпочинку повинна сидіти з їхньою дитиною, бо вони так хочуть?

Я думала вже над тим, що в Трускавець кожен день не їздять, і разочок можна було б і допомогти дітям.

А раптом вони потім вирішать, що це в порядку речей і вся моя старість пройде в догляді за онуком?

Не так я собі уявляла вихід пенсію, зовсім не так.

Я, щиро кажучи, завжди думала, що нарешті зможу і сама кудись поїхати відпочити, а якщо вже і залишуся вдома, то точно зможу спати вдосталь, читати та дивитися телевізор.

А з онуком своїм, то погуляй, то пограй, то кашку звари. Я вже не в тому віці зовсім, щоб бігати біля малої дитини весь день.

Загалом, я не знаю, як вийти з цієї ситуації, яка склалася зараз в нашій родині.

І недоброю бабусею бути теж не хочеться, і як допомогти, щоб це не ввійшло у дітей в звичку не знаю.

Син мій уже ніби як образився на мене, а мені сперечатися з ними зовсім не хочеться не хочеться.

Хочеться спокійної, тихою старості. Може все ж разок погодитися? Але не знаю, чи варто. Мені дійсно важко буде з малим дитям.

От як вчинити правильно?

КІНЕЦЬ.