Коли я виїжджав навчатися за кордон на три роки, то був сповнений надій та мрій про майбутнє.

Тому я й уявити не міг, що, повернувшись додому, моє життя перевернеться з ніг на голову. Ми з Катею підтримували зв’язок протягом усього часу моєї відсутності.

Я щодня писав їй листи, розповідав про свої успіхи та плани, і вона відповідала мені, ділилася своїми новинами. Коли я повернувся додому зненацька, то думав, що зроблю їй сюрприз. Але сюрприз чекав на мене.

Увійшовши до її будинку, я почув дитячі голоси.

Двоє маленьких дітей грали у вітальні, і Катя, з округлими очима, стояла у дверях.

– Антон?! Ти повернувся! — її голос тремтів від несподіванки і… провини …

Я завмер на порозі, не в змозі вимовити жодного слова. У голові пролітали думки: «Хто ці діти? Що відбувається?”

– Катю, що відбувається? — нарешті видавив я, відчуваючи, як серце починає битися сильніше. Вона опустила очі, ніби збираючись з духом.

— Антоне, мені так шкода.

Я не хотіла тебе дурити. Я люблю тебе, але мої батьки наполягли, щоб я вийшла заміж за Ігоря. Він багатий та забезпечить нам майбутнє.

А потім народилися діти… – її голос зламався, і вона заплакала.

— Отже, весь цей час ти продовжувала мені писати, коли в тебе вже була інша сім’я? — я відчував гнів та біль одночасно. Катя кивнула, не в змозі дивитися мені у вічі.

— Пробач мені, Антоне. Я не хотіла втрачати тебе. Ти завжди був у моєму серці. Я стояв, не знаючи, що робити.

Все, що я планував, все, заради чого працював ці три роки, руйнувалося. Але незважаючи на все, я не міг просто так піти.

— Катю, я… не знаю, що робити. Але я не можу так легко зректися тебе. Дай мені час подумати, — сказав я, намагаючись стримати сльози. Вона підійшла до мене і тихо прошепотіла: — Я чекатиму, Антоне.

Я завжди буду чекати на тебе. Я вийшов з її будинку, почуваючи себе втраченим. У голові крутилися думки: дати їй спокій чи спробувати повернути своє кохання?

Рішення не буде простим, і я знаю, що попереду на мене чекає нелегкий шлях.

КІНЕЦЬ.