Допомогла доньці і стала ворогом. – Дочка зі мною не спілкується вже чотири роки! – скаржиться пенсіонерка Ірина Геннадіївна. – Ось так буває. Я для неї тепер ворог. І все тому, що я допомогла їй у важкий момент не так, як вона того хотіла! Не давала їй гуляти, особисте життя влаштовувати, бачте! Хоча, мабуть, була зобов’язана! За матеріалами

… Шість років тому дочка Ірини Геннадіївна, Ольга, з дворічним сином на руках повернулася до матері після розлучення. Без копійки грошей, з наспіх скиданими в сумку речами. Йти Ользі більше було нікуди – з чоловіком вони, крім дитини, нічого не нажили.

– Я не здивувалася, бо відразу було зрозуміло, що так і буде, – розповідає Ірина Геннадіївна. – Мені цей її чоловік ніколи не подобався. Але хіба ж матерів в таких справах хтось слухає? У підсумку вийшло все так, як я попереджала …

Звичайно, я її прийняла, а що поробиш! Все-таки рідна дочка … потіснилася, виділила їм з сином кімнату, взяла на повне своє утримання. Але попередила відразу, що жити в моєму домі будемо за моїми правилами. Ну а як ще? Я в домі господиня, і гроші в сім’ї заробляла на всіх теж я!

Грошей Ірина Геннадіївна дочці не давала – з якого б ще дива? Через якийсь час Ольга почала отримувати від колишнього чоловіка аліменти – щось близько півтори тисячі гривень. Половину цієї суми Ірина Геннадіївна забирала у дочки «на проживання».

– Що й казати, їх з дитиною проживання та харчування обходилося як мінімум на порядок дорожче! – зітхає Ірина Геннадіївна. – Її ці копійки нічого не вирішували. Але вона доросла людина! Повинна брати участь у витратах. Щоб розуміла, що все не з неба падає! Що все дорого! Тим більше вони з дитиною впродовж дня були вдома, воду лили вранці, в обід і ввечері …

Нарядів і розваг у Ольги не було, але мати годувала її і дитину, купила їм найнеобхідніше з одягу і взуття, зрідка балувала онука солодощами і іграшками.

– Голодними вони у мене не сиділи точно. Ситі були, одягнені теж. Без надмірностей, без делікатесів, але все ж! Натомість я вимагала від доньки зовсім небагато – підтримувати чистоту в квартирі і самій займатися своєю дитиною. Усе! Але вона і цього не хотіла робити. Вічно була незадоволеною – то не тим тоном я їй слово сказала, то косо подивилася, то дорікнула за бардак в квартирі.

Злилася, що я на роботу її не пускаю. Їй хотілося, звичайно, щоб я сіла вдома з онуком, а її б відправила хвостом крутити в офісі. Звичайно, так веселіше і цікавіше! Вбратися, нафарбуватися, вийти в люди … Про те, що мені може бути непросто з маленькою дитиною цілими днями, і що роботи я потім більше в житті не знайду – вона, звичайно, не думала …

Таким чином, в сварках і скандалах, Ірина Геннадіївна з дочкою з гріхом навпіл дожили до трьох років дитини. Як тільки з’явилася така можливість, Ольга спробувала влаштувати сина в садок і вийти на роботу. Але нічого з цього не вийшло. Хлопчик почав хворіти без перерви, і Ользі довелося звільнитися.

– А винуватою виявилася я! – розводить руками Ірина Геннадіївна. – Працювати їй не давала, гуляти не пускала, подруг-друзів запрошувати в гості не дозволяла, докоряла тарілкою супу … Та ще й з дитиною не хотіла сидіти, он як! Чудовисько, а не мати! .. Але вибачте, це не я вискочила заміж, нікого не слухаючи навколо, і не я дитину народила! Не мені цю кашу і розсьорбувати …

… Через якийсь час Ользі все-таки вдалося прилаштувати сина в домашній дитячий садок до багатодітної сусідки, а самій знайти непогану роботу. Поступово жінка стала на ноги, зняла кімнату неподалік, поїхала від матері, до слова сказати, з тією ж валізою, що і прийшла на батьківський поріг два роки тому. І з тих пір з матір’ю не спілкується, зовсім. Обрубала кінці.

– Ще й з сестрою мене посварила! – пояснює Ірина Геннадіївна. – Всім родичам розповідає, які я їй нелюдські умови створила, бідоласі. Сестра мене тепер дорікає, що я дочці рідній життя не давала. Каже, от якби моя дочка прийшла до мене з малюком, так я б все для неї зробила, і ніколи поганого слова не сказала! Сиділа б з дитиною, дочку відпустила б працювати і гуляти, особисте життя влаштовувати, поки молода …

Ага, теоретики все! Якби та якби! Ой … Ну що сказати, значить, я не мати. От не роби добра, не отримаєш і зла! Мабуть, заслужила я від дочки таке ставлення, так. Ну Бог їй суддя! Прийде ще до матері. Та тільки пізно може бути вже …

***

– Я ці два роки життя з матір’ю після розлучення без тремтіння згадати не можу! – з сумом в голосі розповідає Ольга. – Так, прийняла, спасибі, виділила шматок хліба і дах над головою. З будинку на вокзал з дитиною не вигнала. Хоча, може, чесніше тоді вигнати було вже, не знаю … Дивися, не пропали б. Світ не без добрих людей…

Ольга важко зітхає.

– Це було не життя, а якесь пекло! Гнобила мене кожен день, як хотіла, змушувала п’ятий кут в квартирі шукати. Користувалася моїм безправним становищем. Щось тут не так, щось там не так. Безлад, мовляв, не прибрано, їжа не приготована. А у мене дитина з температурою сорок, яка їжа? Я сама добу вже не їла тоді … Мати демонстративно рахувала: скільки води вилили, скільки світла накрутили. Потім побачила у мене аліменти ці, стала забирати половину – в рахунок оплати комунальних послуг … Прямо так їй потрібні були ці мої копійки. Я б краще Даньці яблук купила на них … Але нічого, я вже все готова була їй віддати.

Тільки через дитину ще трималася … Як тільки з’явилася найменша можливість, звичайно, я тут же від матері з’їхала. Жодного дня не залишилася. Зате зараз у нас з Данькою все добре. Він вчиться в школі, до другого класу перейшов, я працюю. Відкладаю гроші, думаю, через рік іпотеку візьму…

Життя увійшло в колію, тільки ось час іде, а з матір’ю спілкуватися так і немає ніякого бажання … У нас на роботі жіночий колектив, багато дівчат розлучених, на жаль. Майже всі з мамами живуть. Кого не питаю – ні у кого таких відносин в родині немає! Матері сидять з онуками, відпускають дочок будувати особисте життя, зустрічатися, спілкуватися з чоловіками …

І деякі знаходять хороших чоловіків, виходять заміж! Тільки одній, без допомоги, коли нема з ким залишити дитину, це немислимо … Щоб побудувати міцні відносини, потрібен час, сили і хороший тил за спиною. У мене цього не було і немає …

Фото ілюстративне, з вільних джерел.