Моя однокласниця доnомогла мені з переїздом до Праги. Щомісяця держава дає мені 15 тисяч rривень. У Чехії – це коnійки. З їхніми цінами ми з дівчатами ледве могли себе прогодувати.

Добре, хоч за квартиру не доводилося платити. Пара людей похилого віку впустила нас пожити у себе за “дякую”. За кілька тижнів я влаштувалася на роботу – не хочу користуватися чиєюсь добротою.

Я хвилювалася за свою маму та сестру, які залишилися вдома. Після того, як я знайшла собі роботу, надсилала їм по 100 євро щомісяця. Якось навіть свекрусі таку ж су му скинула на картку. — Галиночко, та навіщо? Вам там самим на чужині непросто!

Там, напевно, ціни скажені? Залишила б онукам. — Не хвилю йтеся, Маріє Василівно, нам поки що вистачає. — Я не витрачатиму їх! Обіцяю. Краще збережу дівчаткам на подарунки. Ви ж на Різдво приїдете? Не встигла я оком моргнути, а вже й rрудень настав. Пора до свят готуватися.

Не могла я дітей без подарунків лишити! Як так? Всі їхні однокласники прийдуть до школи, будуть хвалитися іграшками, новим одягом, а мої чим гірші?

Вирішила в листопаді не надсилати гроші мамі та сестрі. Сподівалася, що вони мене зрозуміють. А вчора подзвонила мені Маринка і давай кричати: — Галю, а де ж наші гроші?! Ти що про нас забула?

— Та ні, сестричка. Не можу вам зараз грошима доnомогти. Свята на носі треба дітей хоч якось розвеселити. — То ми тут без коnійки сидимо, а тобі свята у голові?! Що ти за донька така, не соромно тобі перед матір’ю? Я навіть не знала, що сказати. Маринка кинула трубку, а я ще кілька хвилин сиділа з відкритим ротом. Ось так подяка! Не чекала на такого від рідних людей.

Невже вони справді не розуміють, що я не на курорт поїхала, та й заробітками це не назвеш?! Сама перебиваюся з коnійки на копійку, аби тільки дати своїм дітям мирне небо над головою.

Що мама, що сестра – образилися за ті нещасні 100 євро – не дзвонять і на мої дзвінки не відповідають, мовляв, зі зв’язком якесь лихо. Брешуть! Мій чоловік живе у тому ж містечку і щодня нам дзвонить по кілька разів. Хотіла на Різдво навідатися до найближчих, а тепер навіть не впевнена, що вони впустять мене до квартири.

КІНЕЦЬ.